4 Питання. Затримання особи, котра вчинила злочин

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб без­посередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, котра вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення за­ходів, необхідних для затримання такої особи (ч. 1 ст. 38 КК).

Правомірне затримання злочинця потерпілими або інши­ми особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткостро­кове позбавлення волі особи, котра вчинила злочин, з метою до­ставления її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця.

Затримання особи, котра вчинила злочин (злочинця), є суспі­льно корисним діянням, оскільки воно запобігає вчиненню ним нових злочинів.

Обставини правомірності затримання особи:

1. Особа, яка підлягає затриманню. Особа, яка затримується, повинна вчинити злочин, а не будь-яке інше правопорушення.

2. Характер та тяжкість вчиненого злочину. Не може бути правомірним затримання особи, що вчинила злочин, за який за­коном не передбачаються такі покарання, як арешт, обмеження чи позбавлення волі (наприклад, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК)). Затримання особи за відсутнос­ті такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлен­ня волі.

3. Своєчасність затримання. Затримання можливе лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочин­ця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддав­ся безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину.

Злочинець може бути затриманий і через деякий час після вчинення злочину. Але таке затримання може бути проведене тільки уповноваженою особою (наприклад, працівником міліції).

Затримання, здійснене через деякий час особою, яка не має для цього підстав, тобто не безпосередньо після вчинення зло­чинного посягання, неправомірне.

4. Відношення до вчинюваного злочину особи, що затримує. Може здійснюватись як потерпілим або його родичами, так і іншими особами (свідками), а також представниками правоохоронних органів.

5. Характер дій під час затримання. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потре-

би) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктив­ної сторони деяких злочинів, наприклад, незаконного позбавлен­ня волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень та інших наси­льницьких дій, знищення або пошкодження майна. Затримання може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий проміжок часу. Але затриманий злочинець за першої ж реальної можливості повинен бути переданий органам влади.

6. Затримання повинно здійснюватися без перевищення захо­дів, необхідних для цього.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону «Про міліцію» працівник міліції як крайній захід має право застосувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого злочи­ну і котра намагається втекти. З цього приводу Пленум Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. пояснив, що працівники міліції, інші представники влади, природоохоронних органів, воєнізованої охорони, які у зв'язку з виконанням службових обов'язків заподіяли шкоду нападникові чи затриманому, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.

Дії громадян, які при виконанні громадського обов'язку щодо підтримання правопорядку заподіяли шкоду особі в зв'язку з вжиттям заходів щодо припинення її суспільно небезпечного по­сягання, затримання з метою передачі чи доставки у відповідні органи, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної обо­рони, якщо ними не було допущено явної невідповідності засобів та обставин затримання характерові і ступеню суспільної небез­печності вчиненого особою.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, котра вчинила злочин, тяж­кої шкоди, яка не відповідає небезпечності посягання або обста­новці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, тягне відповідальність за статтями 118 і 124 КК (ч. 2 ст. 38 КК).

Завдання злочинцю фізичної шкоди після його затримання є розправою, яка кваліфікується як умисний злочин на загальних підставах.