4 Питання. Необережність та її види

На відміну від умислу, необережність є особливою формою психічного ставлення вин­ного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Ця форма вини характеризує меншу суспільну небезпечність злочину і суб'єк­та, ніж вина у формі умислу. Більшість складу необережних зло­чинів є матеріальною. За вчинення необережних злочинів немо­жливі готування, замах та співучасть.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на два види:

1. злочинну самовпевненість;

2. злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслід­ків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розрахову­вала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Формула злочинної самовпевненості — передбачає, але лег­коважно розраховує на відвернення.

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки:

• інтелектуальну;

• вольову.

Інтелектуальна ознака характеризується тим, що особа пе­редбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).

Передбачення — це уява про майбутнє, прогноз, який по­єднує:

1. передбачення можливості настання злочинних наслідків;

2. передбачення конкретних ознак злочину — місця, часу, об­ставин, які можуть відвернути злочинні наслідки;

3. передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення;

4. передбачення розвитку абстрактного причинного зв'язку. Особливості передбачення у злочинній самовпевненості поляга­ють в тому, що воно має абстрактний характер.

За злочинної самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, узагалі призводять до суспільно не­безпечних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити. Важливо те, що такий розрахунок у суб'єкта не пустопорожній, не безпідставний. Суб'єкт враховує певні сили, обставини, умо­ви, такі як:

1. свої фізичні сили, вміння, навички;

2. властивості машин, механізмів, приладів;

3. поведінку потерпілих, наприклад, керуючи автомобілем, водій перевищує швидкість руху, розраховує на свій досвід, на­дійний стан автомобіля, на чисту суху дорогу, але цього всього виявляється недостатньо.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвер­нення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездія­льності). При цьому особа розраховує на цілком реальні обстави­ни, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші ді­яння, тощо. Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявив­ся хибним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків.

Необережність є злочинною недбалістю, коли особа не пе­редбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК).

Формула злочинної недбалості — не передбачає, хоча пови­нна була й могла їх передбачити.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюва­ного ним діяння (дії чи бездіяльності), а також відсутністю перед­бачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуа­льній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з во­льовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Вольова ознака злочинної недбалості особи пов'язана з двома критеріями:

1. об'єктивним {«повинна була»);

2. суб'єктивним {«могла їх передбачити»).

Об 'єктивний критерій злочинної недбалості — це вимога пе­рсональної відповідальності, обов'язок конкретної особи перед­бачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у про­цесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, напри­клад, вимоги безпеки у здійсненні професійної діяльності. Обо­в'язок бути уважним і обачливим у здійсненні певних дій на осо­бу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосун­ки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей кри­терій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. Відсутність обов'язку для особи пе­редбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Суб'єктивний критерій — це можливість конкретної особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєд­нані сполучником «і», то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок {«казус»), тобто невинне заподіяння шкоди.

Випадок (від лат. casus — «казус») — це таке психічне став­лення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини, і полягає в тому, що особа не передбачала настання наслід­ків, не могла чи не повинна була їх передбачити.

Казус має місце тоді, коли в особи, яка вчинила суспільно не­безпечне діяння, не було реальної можливості передбачити на­стання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій). Тому в даному випадку виключається кримінальна відповідальність за відсутніс­тю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.