2 Питання. Метод кримінального права

Специфічні, притаманні лише кримінально­му праву відносини між особою, яка вчинила злочин, і державою, яка охороняє суспільні цінності, регламентуються притаманним лише кримінальному праву методом — застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Вирішення викладених вище завдань здійснюється застосуванням специфічного для кримінального права ме­тоду правового регулювання.

Метод правового регулювання — це сукупність певних засо­бів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосу­нки між людьми, між громадянами та організаціями, між грома­дянами і державою. Метод регламентування кримінально-право­вих відносин — примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.

Метод правового регулювання кримінального права має дві складові:

1. визначення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

2. які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.

Підставою кримінальної відповідальності служить наяв­ність у суспільно небезпечному діянні особи складу злочину, ви­значеного у конкретній статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Застосування ж конкретних норм кримінально­го закону вимагає встановлення відповідності об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинного діяння з ознаками складу злочи­ну, описаними в конкретній нормі закону.

Кримінальна відповідальність — це обов'язок особи, яка вин­на у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу, що полягає в передбаченому законом обмеженні її прав і свобод та ре­алізується з моменту винесення судом обвинувального вироку.

Реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у фор­мі кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих право­відносин. Тобто, кримінальна відповідальність з моменту свого виникнення обумовлює обов'язок особи, яка вчинила злочин, підкорятися вимогам органів розслідування та суду. Покарання являє собою одну з форм реалізації кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що норми кримінального права не тільки ви­значають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які по­карання застосовуються до осіб, що їх учинили, а й підставу кри­мінальної відповідальності, принципи чинності кримінального закону в часі, просторі й щодо кола осіб, підстави й умови, за яких особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримі­нальної відповідальності чи від покарання, особливості криміна­льної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.

З питання. Система кримінального права

Кримінальне право як сукупність юридичних норм являє собою цілісну систе­му, окремі елементи якої взаємопов'язані і знаходяться в нероз-ривному зв'язку. Кримінальне право України складається з Зага­льної та Особливої частин.

Загальна частина Кримінального кодексу містить норми загаль­ного значення; їхня дія поширюється на всі приписи Особливої час­тини Кодексу. Норми Загальної частини вміщені в п'ятнадцяти роз­ділах і складають в сукупності 108 статей.

Сутність і призначення норм Загальної частини Кримінально­го кодексу виявляються лише в органічній єдності з положення­ми його Особливої частини. Остання складається з двадцяти роз­ділів і містить 339 статей, у яких визначаються:

• конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи інше діяння;

• відповідне покарання винної особи за порушення цих норм;

• підстави й умови, за наявності яких особа може бути звіль­нена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 289);

• окремі поняття (повторність злочину — п. 1 примітки до ст. 185, бюджетні кошти — п. 1 примітки до ст. 210, транспортні засоби — примітка до ст. 286, незаконне заволодіння транспорт­ними засобами — п. 1 примітки до ст. 289 тощо).

Крім Загальної та Особливої частин, КК України містить При­кінцеві та перехідні положення, які складаються з двох розділів, а також додаток з Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.