1. Статті в розділах Особливої частини кк поєднуються за

Варіанти відповідей:

1. родовим об'єктом;

2. видовим об'єктом;

3. загальним об'єктом.

2. Законодавство України про кримінальну відповідальність складається з

1. Конституції України;

2. Кримінального кодексу України;

3. постанов Пленуму Верховного Суду України;

4. наказів Міністра внутрішніх справ;

5. Указів Президента України.

3. Альтернативна санкція передбачає

1. основне і додаткове покарання;

2. заміну кримінального покарання на інші заходи впливу, не пов'язані з кримінальними;

3. звільнення від кримінального покарання;

4. наявність кількох видів основного покарання.

4. Вкажіть види санкцій.

1. відсилочні;

2. альтернативні;

3. бланкетні;

4. прості;

5. відносно визначені.

5. Визначте вид диспозиції у ч. 1 cm. 115 КК України «умисне вбивство».

1. проста;

2. бланкетна;

3. описова;

4. відсилочна.

6.Доктринальне тлумачення кримінального закону передбачає

1. офіційне тлумачення Верховною Радою України;

2. офіційне тлумачення Конституційним Судом України;

3. тлумачення науковцями;

4. офіційне тлумачення Верховним Судом України.

7.За суб'єктом тлумачення поділяється на

1. буквальне;

2. )філологічне;

3. системне.

8. Обмежене тлумачення полягає

1. в обмеженні дій закону щодо певної категорії осіб;

2. у наданні дії закону вужчих меж, аніж це передбачено законом;

3. у виключенні дії закону за певних обставин.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р.

4. Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1950 р. Рати­фікована Україною 17 липня 1997 р.

5. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно дого­ворів від 23 серпня 1978 р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

6. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території Украї­ни» від 10 грудня 1991 р.

7. Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р.

8. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 13 липня 1991 р.

Інструкційна картка до П.З 1

Лекція. Закон про кримінальну відповідальність

Мета: Залучити студентів до самостійної, творчої роботи, систематизувати знання по властивостях кримінального закону

Питання теорії

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність в часі.

2. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність в часі.

3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у про­сторі. Поняття території України та поняття місця вчинення злочину.

4. Характеристика принципу громадянства та універсального принципу згідно з чинним законодавством.

5. Принцип екстрадиції та правові наслідки засудження особи за межами України.

Термінологічний словник

Державний кордон України — це лінія і вертикальна поверх­ня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору. Визначається державний кордон України рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними договорами України.

Зворотна дія закону у часі — це поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності.

Космополітичний (універсальний) принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають по­стійно в Україні, котрі вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародни­ми договорами.

Принцип громадянства (національний) полягає в тому, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно про­живають в Україні, котрі вчинили злочин за її межами, підляга­ють кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідаль­ність означає, що його норми не можуть застосовуватися до за­фіксованих у ньому діянь.

Територіальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Часом учинення злочину визнається час учинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності, незалежно від часу настання злочинних наслідків.

Завдання для перевірки знань

Навчальні завдання

1. Громадянин Петруненко, мешканець Чернігова, декілька разів виїжджав до Росії, де скоїв 5 квартирних крадіжок. Під час спроби про­дати крадені речі в Чернігові він був затриманий працівниками міліції.

Чи буде Петруненко притягнутий до кримінальної відповідальності за законами України?

2. Мешканець м. Одеса громадянин Брайзер організував групу, учасники якої скуповували наркотичні засоби на території Казах­стану, Туркменістану та Киргизстану, а потім привозили до Одеси, де збували іноземним туристам. Сам Брайзер з Одеси не виїжджав, виконуючи в цілому організаційні функції, а також підшукував клі­єнтів для збуту наркотиків. Злочинну діяльність групи було припи­нено в Одесі. Але двох учасників у цей час затримано на території Казахстану, де вони скуповували наркотичні речовини у великій кількості.

Закони яких держав повинні бути застосовані до Брайзера та інших учасників групи?

3. Іноземний турист Мергер, перебуваючи в Україні, розшукав свого родича, громадянина України Вільмера, який продав йому 10 золотих монет царської чеканки. Як було з'ясовано, Вільмер купив ці монети на території Росії. При спробі перевезти їх через державний кордон Украї­ни Мергер був затриманий.

Як повинно бути вирішене питання про відповідальність Мергера і Вільмера?

4.Мешканець Києва громадянин Клименко, перебуваючи у Польщі, у нетверезому стані вчинив хуліганські дії, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості. За це він був притягнутий до кримінальної відповідальності і покараний шляхом стягнення штрафу.

Чи повинен бути Клименко притягнутий до кримінальної відповіда­льності після повернення в Україну?

5.На пароплаві, приписаному до Одеського порту, було вбито пасажира громадянина України Коваленка. Убивство вчинив громадянин Естонії Калмиков під час знаходження пароплава в територіальних водах Італії. Коли пароплав прибув до Генуї, Калмикова було передано італійській поліції.

Закон якої держави треба застосувати в даному випадку?

Тести

В яких випадках закон має зворотну силу?

Варіанти відповідей:

1. якщо закон усуває каранність діяння;

2. якщо закон встановлює каранність діяння;

3. якщо закон посилює відповідальність за діяння;

4. якщо закон пом'якшує відповідальність;

5. якщо закон прийнятий після вчинення злочинного діяння;

6. якщо новий закон відміняє старий закон.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України.

2. Конвенція про континентальний шельф від 29.04.1958 р. Рати­фікована СРСР 20.10.1960 р.

3. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958 р.

4. Конвенція про відкрите море від 29.04. 1958 р. Ратифікована СРСР 20.10. 1960р.

5. Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р.

6. Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєд­налась до Конвенції 14 липня 1993 р.

7. Гельсінкський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ра­тифікований Україною 2 березня 2000 р.

8. Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1991 р.

9. Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.

10. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

11. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Верховною Радою України 16 січня 1998 р.

Зм. м. 1

Лекція 5. Поняття злочину

1. питання. Поняття та ознаки злочину.

2. питання. Злочин та інші правопорушення.

3. питання. Класифікація злочинів.

1 питання. Поняття та ознаки злочину

Поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчи­нила його, — покарання, є визначальними поняттями криміна­льного права. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є результатом дії (бездіяльності) особи. Але, на відміну від ін­шої дії (бездіяльності), злочин посягає на більш суттєві відно­сини, які склались у суспільстві, він протирічить інтересам усього суспільства.

У кримінальному праві залежно від соціальної чи правової ха­рактеристики злочину виділяють три його поняття:

1. формальне — відображає юридичні ознаки злочину — зло­чином визнається винне діяння, передбачене КК;

2. матеріальне — визначає соціальну суть злочину — суспільно небезпечне діяння;

3. формально-матеріальне — об'єднує соціальну та юридичну характеристику — передбачене КК України суспільно небезпеч­не винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом зло­чину.

Злочином вважається передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Законодавче визначення поняття злочину, його змісту та ознак показує соціально-економічні, правові, ідеологічні погляди та су­спільну правосвідомість щодо форм і методів боротьби з соціа­льно небезпечними посяганнями на основні цінності суспільства, котрі потребують кримінально-правового захисту.

Обов 'язкові ознаки злочину:

1. діяння передбачене чинним КК;

2. злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

3. діяння є суспільно небезпечним;

4. діяння є винним;

5. діяння вчинене суб'єктом злочину;

6. кримінальна каранність діяння.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину. В такому випадку можна вести мову тільки про суспіль­но небезпечне діяння, а не про злочин. За вчинення суспільно не­безпечного діяння кримінальна відповідальність не настає.

1. В ч. 1 ст. 11 КК зазначається, що злочином є діяння, перед­бачене чинним КК. Згідно з ч. 1 п. 22 ст. 92 Конституції України виключно законами України визнаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. В ч. 1 ст. 2 КК зазначено, що підста­вою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Законодавство України про кримінальну відповідальність ста­новить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Кон­ституції України та загальновизнаних принципах і нормах між­народного права (ч. 1 ст. З КК). Злочинність діяння, а також його каранність та інші кримінально-правові наслідки визнаються тільки цим Кодексом (ч. З ст. З КК). КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому не можна вважати злочином вчинене особою винного діяння, для якого ха­рактерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існу­вати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передба­чене чинним КК. Отже, яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнане кримінальним законом, а не будь-яким іншим — кримінальної відповідальності воно не тягне.

2. Діяння в кримінальному праві — це вольова, усвідомлена поведінка особи — дія чи бездіяльність, що спричиняє суспільст­ву небезпечну шкоду.

Під діянням розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Значення діяння полягає в тому, що злочинною визнається поведінка особи у вигляді дії чи бездіяльності.

Дія в кримінальному праві — це активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричи­нення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само вираже­на зовні воля особи і яка спрямована на спричинення негативних наслідків.

Не можуть бути злочином:

• будь-які почуття, думки, ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання;

• вимова, написання чи висловлення іншим способом думки або побажання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосудця (ст. 34 Конституції України);

• належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи;

• наявність у неї судимості тощо.

3. В ч. 4 ст. 11 КК зазначається, що не є злочином дія або без­діяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діян­ня, передбаченого КК, але через малозначність не становить сус­пільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Виходячи з цієї кримінально-правової норми можна визначити, що суспільна небезпечність як ознака злочину визначається об'єк­тивною стороною — характером і розміром заподіяної шкоди, спо­собом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також суб'єктивною стороною — ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються. Злочи­ном суспільно небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими захода­ми, тобто коли кримінальним законом визнається злочином.

Характер суспільної небезпеки — це якісна ознака злочину. Характер злочину залежить від суспільної цінності об'єкта пося­гання, мотиву та форми вини, а також злочинних наслідків.

У процесі застосування кримінально-правових норм суспільства небезпечність діяння є критерієм для кваліфікації злочинів, відме­жування злочинів від інших правопорушень; відмежування злочинів від діянь, що через малозначущість не є суспільно небезпечними, а також індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.

4. Суспільно небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде до­ведено в законному порядку і встановлено обвинувальним виро­ком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України). Частина 2 ст. 2 КК за­кріплює цей конституційний принцип: особа вважається неви­нуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана криміналь­ному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У ст. 23 КК визначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії (чи бездіяльності), передбаченої КК, та її нас­лідків, виражене у формі умислу або необережності. Винність — одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умис­лу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспіль­на небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можли­вих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, діяння не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

Не можуть вважатись злочином:

• рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи;

• рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили;

• діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслід­ків якого особа не передбачала і не могла передбачити (казус).

5. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати криміна­льна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).

6. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретно­го злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння.

Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки через підстави, передбачені законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання. Або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі кара­ність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно забо­ронене, передбачена можливість застосування визначеного санк­цією норм покарання. Караність суспільно небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнавати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій форму­люються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визна­чається і покарання (кілька видів покарань), що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.