15.Девіантна поведінка. Структура та механізми девіантної поведінки

Девіантну поведінку людини можна позначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і психічних процесів, що виявляються у вигляді незбалансованості, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді ухилення від етичного і естетичного контролю за власною поведінкою.

Структура девіантної поведінки

Девіантна поведінка може мати різноманітну структуру та динамічні характеристики, формуватися як ізольоване явище чи явище групового порядку, поєднувати в собі кілька клінічних форм або виражатися в єдиній формі, бути стійкою або нестійкою, мати різну спрямованість і соціальну значимість.

Є індивідуальні (ізольовані) (включають в себе всі клінічні форми і типи поведінки, що відхиляється, при яких воа не залежить від поведінки оточуючих) і групові девіації (їх відмітною рисою є облігантність подібних форм девіантної поведінки у близького оточення, ідолів, авторитетних осіб у референтній групі). Девіантні форми поведінки можуть бути тимчасовими (характерна мала тривалість існування поведінки, що відхиляється, часто пов'язана з груповим тиском і неможливістю бути поза групою) і постійними (такі форми поведінки, що відхиляється, які мають тенденцію до тривалого існування і слабку залежність від зовнішніх впливів), стійкими (характеризуються монофеноменологічностью, тобто в поведінці людини переважає лише якась єдина форма поведінки, що відхиляється) і нестійкими (відзначається схильність до частої зміни клінічних проявів девіації). Виділяються також стихійні і сплановані, структуровані (організовані) і неструктуровані (слабоорганізовані) різновиди. Девіантні форми поведінки по структурі можуть бути також експансивними і неекспансивними, альтруїстичними і егоїстичними. Експансивні девіації, на відміну від неекспансивних, характеризуються вторгненням в сферу життя і діяльності оточуючих людей, часто схильністю ігнорувати їхні інтереси і навіть зазіхати на їх волю. За параметром усвідомлюваності і критичності можна виділити усвідомлювані і неусвідомлювані девіації. Усвідомлювані девіації це форми поведінки, що відхиляється, які людина усвідомлює як такі, що відхиляються від норми і по відношенню до яких вона може відчувати негативні емоції і бажання їх виправити. Неусвідомлювані девіації, як правило, зустрічаються в рамках психопатологічного типу девіантної поведінки на базі психічних розладів.

Генезис девіантної поведінки зумовлений низкою взаємопов'язаних механізмів, що виділяються відповідно до компонентів людської поведінки різного рівня - біологічними, соціальними, психолого-педагогічними:

1. Індивідуальний механізм (біогенетичні причини) виникнення девіантної поведінки діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки, які утрудняють соціальну та психологічну адаптацію дитини чи підлітка: вроджене ураження нервової системи, придбана патологія

2. Психолого-педагогічний механізм, що розкриває несприятливі особливості взаємодії підлітка зі своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в колективі, який насамперед виявляється в активно-виборчому відношенні підлітка до бажаного середовища спілкування.

3. Соціальний механізм, який визначається соціально-економічними умовами існування, морально-політичним аспектом (відсутність у молодого покоління високих ідеалів, старі кумири скинуті, а нових немає, а якщо і є, то часто вони - зразки тої ж девіантної поведінки).