10. Ятропатогенія: джерела ятропатогеній, профілактика ятропатогеній.
Ятропатогенія (ятропсихогенія негативного знаку) — це не короткочасна реакція хворого на неправильний, некоректний вислів або дію лікаря. Відсутність порозуміння й взаємної довіри лікаря і хворого — головні причини появи ятрогенії.
Похибка у мові лікаря, особливо під час першої зустрічі з хворим, досить часто є її джерелом. У поясненні хворому його стану слід уникати необґрунтованого вживання медичної термінології. Навіть найпоширеніші терміни в уяві хворого можуть набувати індивідуального, незвичного, хворобопровокувального змісту. Стенокардія, гіпертензія, вегетативно-судинна дистонія, астенія, серцевий шум та інші подібні вербальні визначення можуть мати сигнал, небезпечний для життя хворого, і зазвичай уявлення лікаря та хворого про захворювання не тотожні, особливо на початку лікування. І якщо на цьому етапі виникають сумніви у хворого і лікар ігнорує всі його запитання, не дає простого і дохідливого пояснення щодо діагнозу, схеми лікування й прогнозу — то може розвинутися ятрогенія.
Проте в появі ятрогеній певне значення має й емоційний стан лікаря під час спілкування з хворим. Він зобов'язаний особливо піклуватися про те, щоб його особисті роздратування, фрустрація і емоційні проблеми не передавалися пацієнтові, також повинен пам'ятати, якщо він знизить самоконтроль, етичну самодисципліну, то болючіше вразить хворого, ніж здорову людину.
Джерела ятрогенії можна шукати в наступних областях:
а) деякі ситуації й обставини: неправильно проведені медичне просвітництво та популяризація даних медичної науки може стати колективним джерелом психічної ятрогенії.
б) в особистості медичного працівника, в першу чергу лікаря, наприклад, в надмірно безапеляційних висловлюваннях, надмірній зарозумілості - всезнаючий лікар. Така особистість легко вселяє хворому свої думки і погляди.
в) особистість хворого.
Для профілактики ятропатогеній лікар повинен вкрай продумано вести себе в присутності хворого, ретельно зважувати кожне слово, сказане хворому, своєю поведінкою вселяти впевненість у сприятливий результат захворювання. Все сказане повною мірою відноситься і до соціального працівника.
11.Сучасна класифікація невротичних розладів. Психологічна та диференційна діагностика різних форм невротичних розладів.
Неврози – групи найбільш розповсюджених нарвово психічних розладів, за своєю природою психогенних, в основі яких лежать протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами дійсності, яке вирішується непродуктивно і нераціонально; супроводжується виникненням хворобливих переживань невдач, незадоволенням потреб,недосяжності життєвих цілей. Це протиріччя – невротичний конфлікт, він закладається в основному в дитинстві в умовах порушення відносин з мікросоціальним оточенням, в першу чергу з батьками. При неврозах на перший план виступають розлади емоційної сфери. Затримка з пошуком виходу з переживання веде за собою психічну і фізіологічну дезорганізацію особистості, формування симптомів неврозу.
Виділяють 3 класичні форми неврозів: неврастенію, істерію (істеричний невроз) і невроз нав'язливих станів. Психастенія розглядається в розділі психопатій (див. нижче). Можливі змішані картини невротичних станів. У подібних випадках невроз діагностують за переважним клінічними проявами. Труднощі відмежування окремих форм неврозів в останні роки значно зросли у зв'язку зі зміною їх клінічної картини (патоморфоз), зменшенням частоти так званих класичних форм і збільшенням числа неврозів зі складними вегетативно-вісцеральними порушеннями (порушення серцевої діяльності, дихання, рухові, шлунково-кишкові розлади , синдром нервової анорексії, професійні дискінезії, сексуальні порушення, головні болі та ін.)
