5. Планування, організація та проведення клініко-психологічного дослідження з врахуванням нозологічної та вікової специфіки.

Етапи клініко-психологічного дослідження:

1. підготовчий (планування дослідження, збір інформації про пацієнта від інших людей);

2. отримання емпіричних даних (розмова з пацієнтом);

3. експериментально-психологічний(проведення експерименту, бесіди та спостереження за хворим в процесі узагальнення та виконання задач);

4. інтерпретація отриманих даних.

Мета клініко-психологічного дослідження — дати психологічну оцінку особистісної чи поведінкової проблеми (психічного розладу) на подальше ухвалення рішення про засоби надання професійної допомоги.

Компоненти клініко-психологічної діагностики: опис, формальна класифікація, пояснення можливої причини чи умов виникнення і прогноз розвитку проблеми чи розладів, а також загальна психологічна оцінка.

Підходи діагностики: пояснювальний (пов'язаний із нозологічною парадигмою) і розуміючий (пов'язаний з описово-феноменологічною парадигмою).

Нозологічна парадигма пропонує розглядати психічну діяльність як набір окремих процесів і станів, за кожним з яких стоїть конкретний біологічний процес. Цей підхід змушує в першу чергу враховувати зовнішні симптоми прихованої патології чи хвороби; питання про співвідношення норми і патології зі сфери психічного переноситься у область біологічного. Ведучий нозологічний принцип діагностики — принцип пояснення, що ґрунтується на зрозумілості чи незрозумілості для стороннього спостерігача (психолога чи лікаря) поведінки людини й особливостей її психічної діяльності.

Основний акцент в нозологічно-орієнтованій клініко-психологічній діагностиці робиться на розрізненні окремих ознак розладів, і визначенні їхнього нерозривного зв'язку з патологічним процесом. Патологічні ознаки позначаються з допомогою системи симптомів. Симптом (позитивний чи негативний) — це суворо фіксований формою опис ознаки, співвіднесеної з певною патологією. Сукупність усіх симптомів утворює симптомокомплекс, в якому можна виділити синдром (простий або складний) - суворо формалізований опис закономірного та сталого поєднання симптомів. У синдромі виділяють обов'язкові (свідчать про походження розладів), додаткові (відображають важкість, виразність розладу) і факультативні (пов’язані з модифікованим впливом різних чинників) симптоми.

У дитячому і підлітковому віці дуже складно провести чітку межу між болючими порушеннями і припустимими відхиленнями в психічному розвитку, оскільки психіка і особистість дитини ще розвиваються. Дитяча клінічна психологія дотримується нозологічного принципу діагностики розладів, тут діє нормативістський підхід до визначення психічної норми і патології: нормою вважається те, що відповідає соціально певним завданням розвитку дитини на кожному віковому етапі. Для кожної вікової групи визначені допустимі відхилення в поведінці, які вважаються нормальними. Також враховують наявність вікових криз.

Описово-феноменологічна парадигма клініко-психологічного дослідження не дотримується чіткого розмежування нормальної та порушеної психічної діяльності (чи поведінки). Тут важливе значення для діагностики мають цілісні суб'єктивні переживання пацієнта і власні трактування свого майна. Основні принципи такого дослідження: принцип розуміння, принцип епосі (утримання від судження), принцип неупередженості і точності описів, принцип контекстуальності.