1. Диференційна психологія, її предмет та історія розвитку

Диференційна психологія – це галузь психології, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами та групами людей, їх види, прояви, кількісні характеристики, причини і наслідки.

Предметом диференційної психології є індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природа, джерела і наслідки цих відмінностей, закономірності психічного варіювання.

До індивідуальних відмінностей належать відмінності в психічних процесах (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостях особистості (самосвідомість, спрямованість, темперамент, характер, здібності й інтелект), психічних станах (прояви почуттів, уваги, волі, мислення, аномальні й патологічні стани тощо), що відрізняють людей одне від одного.

Типологічними є відмінності між типами особистостей за однією або кількома основними ознаками. Відомі типології темпераментів І. Павлова (критеріями типології є властивості нервової системи - сила, врівноваженість, рухливість); типології особистостей 0. Лазурського (за критеріями активного пристосування до середовища, співвідношення ендо- й екзопсихіки), К.-Г. Юнга (за критеріями інтро- й екстраверсії, свідомої й підсвідомої установок), Г.-В. Олпорта і Р.Б. Кеттела (за особистісними рисами) та ін. У цьому разі об'єктом дослідження є відмінності між певними типами особистостей (наприклад, інтровертами й екстравертами, шизотиміками й циклотиміками).

Групові відмінності проявляються між великими групами людей - статями (міжстатеві), расами (між-расові), етносами (міжетнічні), носіями різних культур (міжкультурні).

Термін «диференційна психологія» першим використав В.Штерн у праці «Про психологію індивідуальних відмінностей» (1900р).

Передумови розвитку:

• впровадження в психологію експериментального методу і становлення психології як самостійної експериментальної науки (кінець ХІХ ст.; перша лабораторія Вундта – 1879р);

• застосування методів статистичного аналізу для вивчення психологічних явищ (Ф.Гальтон, перша антропометрична лабораторія в Лондоні; він провів перше масове обстеження людей);

• розвиток генетики і дослідження механізмів спадковості

Традиції розвитку диференційної психології:

1. європейська;

2. американська;

3. російська (радянська)

Європейська (Вільям Штерн, Альфред Біне, Віктор Анрі). За Штерном, предметом диференційної психології є відмінності між індивідами, расова та культурна відмінності професійних і суспільних груп, а також статеві відмінності.

Основні проблеми диференційної психології за Штерном:

• яка природа психічного життя індивідів та груп, ступінь їх відмінностей;

• які фактори визначають ці відмінності;

• в чому виявляються ці відмінності і як їх можна зафіксувати, виміряти.

А.Біне з колегами експериментально досліджували осіб, які володіють здатністю запам’ятовувати великі числа. Відмінності між ними пов’язували з наявністю зорової, слухової та рухової пам’яті.

Американська. Започаткував Джеймс Кеттел (факторний аналіз). Характерне те, що диференційна психологія дуже пов’язана з тестологією. Статистичний підхід – застосування серії тестів до великої кількості індивідів – став засобом перетворення психології на точну науку. Сучасний представник – Анна Анастазі («Диференційна психологія. Індивідуальні та групові відмінності в поведінці»). За А.Анастазі, предметом диференційної психології є об’єктивне, кількісне дослідження індивідуальних відмінностей в поведінці. Дослідження групових відмінностей переслідує триєдину мету:

• характеризування через конкретні групи конкретного суспільство;

• з’ясування фундаментальних проблем індивідуальних відмінностей загалом, аналіз причин і наслідків цих відмінностей на основі порівняльного дослідження різних груп;

• чітке розуміння психологічного феномену через порівняння того, як він проявляється в різних групах.

Російська. Започаткував О.Ф.Лазурський («Нариси науки про характери», С-Пб, 1909). Він наголошував, що індивідуальна психологія покликана скласти якомога повнішу природну класифікацію характерів. У курсі лекцій «Загальна та експериментальна психологія» (1912) Лазурський стверджував, що темперамент і характер становлять ендопсихічну, вроджену складову особистості, інша складова – екзопсихічна – характеризує ставлення людини до навколишньої дійсності. Представники: Б.Теплов, В.Небелицин, Б.Ананьев, В.Мерлин, В.Руссав (основна увага приділялася біологічним основам відмінностей в поведінці – основним властивостям нервової системи), Е.Ильин.