2. Сучасні підходи до менеджменту

У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи: процесійний, системний та ситуаційний, які наведені на рис. 3.

Підходи до менеджменту

Процесійний

Системний

Ситуаційний

Рис. 3 - Елементи сучасних підходів до менеджменту [2]

Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов’язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління.

При системному підході використовується теорія систем у менеджменті, тобто вивчення складного через пошук простого. Для об’єкта управління як системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури, завдання, технології і люди. Системний підхід дав можливість зрозуміти, що ефективність будь-якої організації забезпечується не якимось одним її елементом, а є результатом, що залежить від багатьох факторів. У будь-якій системі важлива робота цілого – як результат досягнутої динамічної рівноваги. Системний підхід об'єднав внески різних управлінських шкіл, які в той чи інший час домінували в теорії та практиці управління.

Як доповнення до системного підходу, у 60-х роках виник підхід ситуаційний, який передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи. За цим підходом, головним у забезпеченні ефективного управління організацією є вивчення конкретних умов її діяльності.

Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.

У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі [12].

2. Види розподілу праці менеджерів

Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці працівників апарату управління, тобто їх спеціалізація або розмежування повноважень, прав і відповідальності. В економічній літературі праця управлінського персоналу поділяється на три основні види: функціональний, структурний і професійно-кваліфікаційний. Ієрархія основних рівнів менеджменту наведена на рис. 4.

Вищий рівень (начальник податкової інспекції)

Середній рівень (начальник управління податкової інспекції)

Нижній рівень (начальник відділу податкової інспекції)

Виконавці (державний податковий інспектор)

Рис. 4 - Ієрархія основних рівнів менеджменту

Функціональний розподіл праці працівників апарату управління ґрунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують подібні функції менеджменту.

Структурний розподіл праці працівників апарату управління відбувається у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальний розподіл праці працівників апарату управління відбувається відповідно до призначення підрозділів організації. Вертикальний – для координації праці управлінського персоналу в групах та підрозділах і організації в цілому.

У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий. До вищих рівнів управління належать менеджери, їх заступники, інші працівники апарату управління, які організовують загальне стратегічне керівництво організацією.

Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, вміти передбачати перспективу розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Для виконання цього необхідні певні знання та досвід у підборі та розстановці кадрів, також розуміння особливостей технологічних процесів.

Управлінці середнього рівня відповідають за певні технологічні процеси, які відбуваються у структурних підрозділах організації, що теж мають свої підрозділи. Менеджери середнього рівня повинні мати знання, уміння, досвід у справах міжособових відносин та організації тегнологічних процесів. Менеджери низового рівня відповідають за технологічні процеси у підрозділах, до складу яких входять працівники фізичної або розумової праці. Від менеджерів низового рівня вимагається знання та навички організації щоденного трудового процесу. Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління відображає складність виконуваних управлінських робіт за такими категоріями, як керівники, спеціалісти та службовці.

Керівники – менеджери, у яких головним завданням є прийняття управлінських рішень та їх практичне виконання. Спеціалісти – управлінський персонал, який розробляє проекти майбутніх управлінських рішень. Службовці – працівники апарату управління, які забезпечують управлінською інформацією весь процес управління.