Види політологічних досліджень

Можна говорити про три види політологічних досліджень, а саме: пошуковий, описовий та аналітичний.

Наприклад, як попередній етап глибоких і масштабних досліджень якої-небудь політичної події може використовуватися пошукове дослідження, що ґрунтується на спрощеній програмі і стиснутому за обсягом методичному інструментарії (анке­та, інтерв'ю, вивчення документів та ін.). З метою виявлення відносини людей до актуальних політичних подій чи виявлення ступеня ефективності щойно проведе­них політичних заходів можна використовувати експрес-опитування. Якщо ж по­трібно уточнити предмет чи об'єкт широкомасштабного дослідження, можна буде провести опитування фахівців (експертів) з даної проблеми.

Що стосується описового дослідження, то це складний вид аналізу. Воно завжди проводиться по повній програмі і на базі методично опробованого інструментарію. У прикладній політології його можна застосовувати тоді, коли об'єкт аналізу — масштабна політична подія, що вирізняється різноманітними характеристиками. Наприклад, аналіз виборів до Верховної Ради, що щойно відбулися, та їх порівнян­ня з попередніми виборами потребує, як мінімум, вивчення структури електорату і депутатського корпусу, їх інтересів, позицій, уподобань тощо. У даному випадку виділення в структурі електорату вивчення порівняно однорідних груп дасть мож­ливість здійснити почергову оцінку, порівняння і зіставлення характеристик, які ці-кавлятьполітолога, а крім того, виявити наявність чи відсутність зв'язків між ними.

Найгдибший вид дослідження — аналітичне, яке ставить за мету не тільки описати структурні елементи певного явища, а й виявити причини, що лежать у його основі й обумовлюють характер, поширеність, гостроту та інші властиві йому риси. У зв'язку з цим у прикладній політології аналітичне дослідження має особливо велику практичну цінність. Якщо в ході описового дослідження встановлюють наявність зв'язку між ха­рактеристиками досліджуваної політичної події, явища, процесу, то в ході аналітично­го дослідження з'ясовуються, чи носить виявлений зв'язок причинний характер.

У кожному аналітичному дослідженні вивчається не один який-небудь фактор, а їх сукупність, з якої згодом виділяють фактори — основні й неосновні, тимчасові й усталені, контрольовані й неконтрольовані, керовані й некеровані.

Різновидом аналітичного дослідження є експеримент, у ході якого особлива ува­га приділяється вивченню «поводження» тих включених в експериментальну ситу­ацію факторів, що додають досліджуваному об'єкту нові риси і властивості.

Таким чином, основним критерієм розрізнення розглянутих видів політологіч­ного дослідження є глибина і ступінь складності емпіричного аналізу. Однак поряд з основним, можуть використовуватися й інші критерії. Вони пов'язані як з особли­востями методу збору інформації, так і з формою та характером проведення самого дослідження.

4. Методи та сфери застосування прикладної політології

Роль біхевіоризму в розвитку емпіричного аналізу

У XX ст. з усіх методів найбільший вплив на розвиток політології, надання їй сучасного наукового вигляду здійснив біхевіоризм. Саме тому, на думку фахівців, біхевіоризм являє собою не просто метод, а цілий методологічний напрям у суспі­льних науках і академічний рух.

Біхевіоризм виник в американській психології наприкінці XIX ст. і швидко по­ширився на суспільні науки, де одержав специфічне вираження. Біхевіоризм вихо­дить з ідеї єдності науки, що зумовлено насамперед наявністю в людині лише одно­го способу пізнання світу — його збагнення через досвід, що безпосередньо спостерігається й систематизується за законами логіки. Пізнання дійсності потре­бує не абстрактно розумового мислення, а виявлення й аналізу реальних фактів. Наукові твердження і висновки, що відображають ці факти, повинні бути доступні для перевірки іншим дослідникам, які, використовуючи відповідні процедури, мо­жуть одержати ті самі результати. Наукові теорії виводяться з гіпотез, що узагаль­нюють емпіричні факти.

Кредо біхевіоризму — політологія повинна вивчати спостерігаючу безпосеред­ньо (вербальне, словесне і практичне, усвідомлене і мотивоване підсвідомістю) по­літичну поведінку людей за допомогою строго наукових, емпіричних методів. Ви­хідними моментами цього підходу є такі парадигми:

• особистісний вимір політики. Колективні, групові дії людей так чи інакше зводяться до поведінки конкретних особистостей, що є головним об'єктом полі­тологічного дослідження: учений-політолог зобов'язаний орієнтуватися на точ­ний аналіз феноменів індивідуальної та групової поведінки, що явно спостері­гаються;

• домінування психологічних мотивів у політичній поведінці. Ці мотиви, звичай­но, можуть бути соціально зумовлені, хоча не завжди зовнішньо детерміновані і тому можуть мати специфічну індивідуальну природу;

• розмежування фактів і цінностей, звільнення науки від ціннісних суджень. Цінності й оцінки можуть бути об'єктом, але не результатом дослідження. Вони є передумовою наукового аналізу, оскільки визначають вибір його об'єкта і мети до­слідження. Однак у процесі пізнання вчений повинен бути вільним від особистої упередженості та громадських запитів і керуватися лише фактами й логікою. Його завдання — виявити закономірності та пояснити події, але він не повинен давати їм оцінку і практичні рекомендації (правда, це положення є об'єктом гострої критики);

• використання в політології методів і досягнень інших наук, у тому числі при­родничих. Таке використання правомірне, оскільки модель (зразки) поведінки людей часто подібні в різних ситуаціях і галузях діяльності (наприклад, поведінка службовця промислової корпорації і державного чиновника);

• квантифікація, кількісне вираження і вимір політичних явищ. Це відкриває перед політологією широкі можливості у використанні математичних та інших то­ чних методів, статистичних даних, результатів анкетних та інших опитувань, комп'ютерної техніки.

Із середини XX ст. біохевіористичний підхід став прапором напряму в політоло­гії, що виступає за перетворення її у виважену наукову дисципліну. Він стимулю­вав широке застосування методів конкретної соціології: спостереження, вивчення статистичних матеріалів і документів, анкетного дослідження, опитування, лабора­торних експериментів тощо. Усе це створило необхідні передумови для розвитку нового рівня політологічних досліджень — практичної політології.