1. Політична соціалізація.

2. Соціальна стратифікація та специфіка політичної стратифікації.

1. Політична соціалізація

Розкриття теми політичної соціалізації передбачає засвоєння таких категорій та понять: соціалізація та власне політична соціалізація, інтерналізація (інтеріориза­ція), ресоціалізація, десоціалізація. Необхідно також знати етапи політичної соціа­лізації, її форми й типи, особливості політичної соціалізації в країнах з різними по­літичними режимами та різним ступенем автономії політичної сфери.

Суспільство є продуктом людської дії, а людина як особистість і репрезентатив­на одиниця людської спільності є продуктом соціальним, оскільки членом суспіль­ства людина стає в результаті тривалої взаємодії з іншими людьми, а не народжу­ється ним. З іншого боку, суспільства відтворюють себе лише через адаптацію нових генерацій до усталених суспільних норм співжиття, вироблених попередніми поколіннями і закріпленими в культурі. Цей процес переймання індивідом досвіду попередніх генерацій через засвоєння законів і норм, оволодіння комплексом соці­альних ролей та навичок має назву соціалізації. Специфіка політичної соціалізації полягає в тому, що головна увага фокусується на процесі входження індивіда в окрему частину об'єктивного світу суспільства, зокрема в політичну систему. Інди­від засвоює політичні цінності та ролі, притаманні тій чи тій політичній системі, що сприяє виробленню в нього певної політичної позиції .

Процес політичної соціалізації, за аналогією до соціалізації взагалі, відбувається шляхом інтеріоризації, тобто шляхом переведення (інтерпретації) об'єктивних фа­ктів певного значення у факти суб'єктивного значення (П. Бергер, Т. Лукман). От­же, йдеться про переведення певних політико-культурних настанов зі сфери зовні­шніх зразків у сферу внутрішніх спонук, мотивів поведінки.

Часові стадії процесу політичної соціалізації розділяють її на два етапи: первин­ної і вторинної (продовженої) соціалізації. Первинна політична соціалізація прохо­дить у дитинстві й формально завершується із набуттям повноліття, коли індивід отримує право на активну участь у політичних, насамперед виборчих, процесах. На цьому етапі формуються уявлення про владу та владні відносини, шляхом осмис­лення аспектів влади — її предметності, ситуативності та відносності. Вторинна соціалізація — це кожен наступний процес розвитку політичних знань та оволодін­ня новим досвідом політичної участі.

Вторинна політична соціалізація, у свою чергу, розпадається на два етапи: де­соціалізація та ресоціалізація. Зміни усталеного способу життя, набуття нових статусів, врешті, зовнішні суспільно-політичні обставини, зпричинюють як віду-чення від старих, раніше засвоєних норм і цінностей, так і навчання новим — на зміну старим чи в розвиток останніх. Політична десоціалізація означає відучен-ня, знецінення системи норм і ролей, характерних попередньому типу політичної культури, а ресоціалізація описує наступний за десоціалізацією процес — запов­нення ніші від втрачених цінностей новою системою цінностей чи корекцією по­передньої (усі покоління, політичний тип особистості яких уже був сформований на період розпаду СРСР, підпали одночасно під активну дію де- і ресоціалізов-чих процесів).

Відмінності в характері політичної соціалізації країн з різними політичними ре­жимами та різним ступенем автономії політичної сфери дозволяє говорити про дві форми чи два методи політичної соціалізації, переважання однієї з яких може свід­чити і про режим в цілому і про ступінь автономності політичної сфери в суспільс­тві. Це пряма (безпосередня) і непряма (латентна) форми політичної соціалізації. Пряма соціалізація носить зобов'язувальний характер оволодіння політичною «абе­ткою» (контроль над нею часто здійснюється ідеологічним апаратом держави), непряма політична соціалізація має характер спорадичний, ситуативний, де навчання відбувається емірично-досвідним шляхом.

Виділяють такі типи політичної соціалізації: гармонійний, гегемоністський, плюралістичний, конфліктний