4. Партійна система в сучасній україні

У Конституції України (ст. 36) зазначено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Становлення багатопартійності в сучасній Україні пройшло декілька етапів. Ос­новними рисами першого, допартійного, етапу були такі:

• політичні об'єднання мають позапартійний характер і організаційно пряму­ють від суто неформальних угруповань до масового руху;

• ідейна платформа більшості політичних об'єднань еволюціонує від гасел за-гальноперебудовних і духовного відродження до державного суверенітету України і антикомунізму;

• методи й засоби діяльності нових організацій еволюціонують від нечислен­них зборів до масових мітингів, від теоретичних дискусій у вузькому колі до боро­тьби за депутатські мандати;

— нові політичні об'єднання перебувають у стані різкої конфронтації з номенклатурою компартії, що утримує монополію на владу.

У цей період починає активно діяти Українська Гельсинська спілка (УГС). У 1987 р. створюється Український культурологічний клуб і Товариство Лева, основ­ною ідеєю для яких стає ідея духовного відродження України. Ці об'єднання стали базою для виникнення Народного Руху України за перебудову.

Наступний етап — вибори до Верховної Ради. Було створено блок демократич­них сил, який опирався на структури Руху. Цей блок отримав чверть депутатських мандатів, а в Галичині — переконливу перемогу. Керівництво Руху обрало нову політичну «лінію, а сама організація заявила про себе як про антикомуністичну.

Новий етап починається на межі 1989—1990 pp. і закінчується в 1991 р. крахом СРСР. Він ознаменований прийняттям Закону про громадські об'єднання, що озна­чало кінець монополії КПРС на владу і можливість формування інших політичних партій.

Наступний етап, посткомуністичний, розпочався після проголошення Верхов­ною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність держави України.

Аналізуючи сучасні політичні партії, можна визначити 4 спрямування:

1. Національно-радикальне— Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України», Конгрес українських націоналістів, Українські консервати­вні республіканська і національна партії, Організація Українських націоналістів, — яке обстоює пріоритет прав інтересів нації.

2. Національно-демократичне — Народний Рух України, Українська Республі­канська партія, Демократична партія України, Партія зелених України, Соціал-демократична партія України (об'єднана), — в основу якого покладено принцип єдності національних і особистих інтересів.

3. Центристське— Ліберальна партія України, Народно-демократична партія, Аграрна партія України, — яке зосереджує увагу на проблемах

соціально-економічного розвитку.

4. Соціал-комуністичне— Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України, — пріоритетом для якого є ко­ лективні форми власності та господарювання.

Партійна система України автомізована. Серед головних причин цього явища слід назвати:

1. Наявність старої соціальної структури, яка все ще перебуває в стані незавер­шеного розпаду, коли нові соціальні прошарки ще остаточно не викристалізувалися через недостатні економічні мотиви і стимули їх консолідації.

2. Повна зневіра багатьох громадян у демократичних інститутах як наслідок стрімкого зниження рівня життя і зумовленого цим зубожіння більшості населення.

3. Відсутність у суспільстві сталих політичних традицій функціонування механі­змів плюралістичної демократії.

Взаємини між партіями характеризуються нетерпимістю, непримиренністю, во-рожнечою партій навіть одного табору. Поза тим жодна з партій не може реалізува­ти себе без союзу з іншими партіями.

Україна, мабуть, не зможе минути загальної тенденції поступового «угрупован­ня» партій. Це триватиме до того часу, поки не сформується зріле громадянське су­спільство, в якому домінуватимуть дві основні партії або два блоки партій. Іншими словами, поки не складеться могутній середній клас, а місце нинішньої конфронта­ційної свідомості не займе консенсусна свідомість.

Рекомендована література

Антология мировой политической мысли. В 5-ти томах. Политические документы. — М., 1997. — Т. 5.

Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні доку­менти перших українських політичних партій. — К., 1992.

Дюварже М. Политические партии. — М., 2000.

Закон України «Про об'єднання громадян» // Голос України; 1992, 18 липня.

Закон України «Про політичні партії в Україні» // Голос України; 2001, 12 травня.

Зарубежное законодательство о политических партиях: Сб. норматив­ных актов. — М., 1993.

Обушний М. I., Коваленко А. А., Ткач О. І. Політологія: Довідник. — К., 2004.

Острогорський М. Л. Демократия и политические партии. — М, 1997.

Примут М. В. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій. — Донецьк, 2001.

Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1998.

Політологія: історія та методологія // Ф. М. Кирилюк. — К., 2000.

Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем. — Львів.

ЛЕКЦІЯ 7. ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ