1.Основні етапи розвитку української соціально-політичної думки, її особливості та характерні риси.

Станіслав Оріховський (Роксолян) (1513—1566)

Іван Вишенський (1550—1620)

Філософ і полеміст. На першому етапі творчості — активний прихильник Реформації. Автор праць: «Напучення польському королеві Сигізмунду Августину» (1543), «Політескоролівства польського на взірець арістотельських політик» (1556), «Польські діалоги політичні» (1563).

Опираючись на досягнення античної думки, один з перших мислителів Європи розпочав розробку ідеї природного права.

Відстоюючи концепцію природніх прав, а також позицію про доцільність розмежування різних гілок влади через унормування їхньої діяльності, став першим в українській політико-філософській думці теоретиком гуманістичної політики та свободи.

Основна умова реалізації політичних свобод— закон, законопослушність, правопорядок.

«Закон вищий за державу і вищий за короля».

У ранніх творах робив спроби відокремити політичну науку від теології. Пізніше зайняв компромісну позицію, поставивши на вершині трикутника влади Бога, а в інших кутах — церковну і світську влади.

— Керівництво державою повинно здійснюватись методами переконання з використанням традицій і досвіду народу.

— Активно пропагував самобутність українського народу, закликав польського короля захищати Русь. Одним з перших запропонував ідею православної та католицької унії

—Письменник-полеміст. Найбільш відомий твір — «Послання єпископові» (1598).

—Дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій основі і для світських відносин.

— Висунув концепцію соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Усі церкви рівні між собою, будують свої відносини й управляються соборно, а верховним владикою над ними є лише Христос. Ідеал Вишенського — громадянська колективність, яку він бачив у діяльності українських братств.

— Насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства і необмеженої влади.

— Нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення рівності.

— Одержавши владу від Бога, володар не може користуватись нею на свій розсуд. Влада дана не для того, щоб нею чинити насильство, а щоб утверджувати закон і справедливість.

— Гостро засуджував зрадництво, ренегатство верхівки українського духовенства після Берестейської унії і з симпатіями ставився доуярмленого народу. Сподівався, що саме простолюд зможе відстояти цінності предків і відродити українську державу