Глава 14. Доказування 1 докази

В АДМННСТРАТНВНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Супіісіь та імісі доказуваний у аді«ііиісг|)агивііо;\іу процесі

Значна часгина мроцссуальпої діяльносі і учасників адмінісіра-тпвноіо процесу та адміністраіивмого суду нов'язаиа іч вста­новленням істини в адмінісграіішнііі справі, доведсиням та пе­ревіркою фактичних обставин публічио-правового спору. У теорії юридичного процесу така діяльність учасників адмініст­ративного процесу та адмінісграгииноіо суду оіримала назву доказування.

Реалізація такого виду діяльносгі, як доказування, обу\юи-ліосться також потребою здіііснення адміністративного судо­чинства, яке залежить від встановлення обЧктнвпої істини у справі та правильного застосування норм магсріального і про­цесуального права'.

Оі-жс, задля того, аби правніи.но і свосчаспо розглянути і вирішигн правовий спір по суті, захистити порушені чи оспо­рювані права, свободи та законні інтереси, суду необхідно, по-перше, встановити обставини справи, тобто оірпматн до­стовірні знання про ці обставини у результаті проведеного процесу; по-друге, правильно кваліфікувати ці обставини (вн-зиачнтн норми права, які маїоіь застосовуватись); по-трстс, правильно зистосовувати норми магсріального права до вста­новлених обставин".

Як різновид ;нодської діяльності докюуваїїия в адміпкіп-риішівпому процесі передбачає наявність таких взасмообу-мовіноючіїх та взасмозішсжннх елементів як:

1) пізнання;

2) суб'єкт пізнаїнія;

3) об'єкт пізнання.

Обумовленість та залежність цих елементів визначається тим, що іпннс у своїіі сукупносгі вони утворіоюгь явище "доказування", тоді як відсутність принаймні одного із них ви­ключає можливість здійснення доказування.

Наукове обгрунтування здійснення пізнавальної діяльності відповідними суб'єктами забезпечено наукою психології.

Так. у процесі пізнання^ як елемента доказування вирішу­ються розумові завдання, що сприяють одержанню інформації про публічно-правовий спір. Пізнавальна діяльність має такі особливості: 1) ретроспективний характер (здійснюється після виникнення правового спору); 2) пізнання провадиться у фор­мі доказування (за допомогою процесуальних засобів); 3) така діяльність здійснюється спеціальними суб'єктами (суд, сторо­ни, треті особи, процесуальні представники); 4) пізнання має на меті одержання інформації, шо впливає на встановлення істини у справі; 5) засоби здійснення діяльності, визначені у процесуальному законі'^.

Пізнання спрямоване на встановлення об'єктивної істини, у процесі якого здійснюється збирання, дослідження, оцінка і використання доказів. У процесі пізнання широко застосовую­ться категорії діалектики. За допомогою категорій аналізу і синтезу, причини і наслідку, сутності і явища, загального й окремого, тотожності і відмінності встановлюється об'єктивна істина у справі'.

Суб'єкт пізнання, як щойно було визначено, є спеціаль­ним, тобто його коло чітко визначено процесуальним кодек­сом і розширенню не підлягає.

Основним суб'єктом пізнання в адміністративному процесі виступає суддя. Розумова діяльність судді підкоряється загаль­ним закономірностям психічних процесів і в цьому аспекті має багато спільного з розумовими процесами, здійснюваними в інших галузях знань і суспільного життя. Водночас розумова пізнавальна діяльність судді має специфіку, о Об'єкт пізнання в адміністративному процесі утворюють:

• власне публічно-правовий спір, з приводу якого позивач звернувся до суду та порушено адміністративну справу;

• особливості і обставини публічно-правового спору (наприк­лад, час, місце, підстави виникнення).

Отже, а) доказуванням буде процесуальна і розумова ді­яльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульова­ному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дій­сних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, за­значення доказів, а також подання, прийняття, збирання, ви­требування, дослідження і оцінки доказів; б) процесуальними засобами пізнання в адміністративному судочинстві є докази і доказування'.

Виходячи із законодавчих положень (п. 5 ч. З ст. 49 КАС України), в адміністративному процесі суб'єктами доказування є усі особи, які беруть участь у розгляді та вирішенні адмі­ністративної справі.

Тобто, суб'єктами доказування в адміністративному про­цесі, відповідно до положень чинного національного процесу­ального законодавства, виступають:

1) адміністративний суд, який відповідно до чинного законо­давства, уповноважений розглядати та вирішувати публіч­но-правові спори (ст.ст. 17-20 КАС України);

2) сторони — позивач та відповідач, треті особи (ст. 47 КАС України);

3) представники сторін та третіх осіб, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді (ст.ст. 47, 56, 60 КАС України);

4) свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС Украї­ни).

Однак, права та обов'язки (повноваження) таких суб'єктів щодо доказування різняться між собою залежно від їх адмі­ністративного процесуального статусу і процесуальної ме­ти, яку вони переслідують.

Напоиклад з огляду на адміністративний процесуальний стггус,адміністративний суд, як суб'єкт доказування , зокре­ма здійснює такі заходи:

— вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясуван­ня всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 11 КАС

України); . ^

_ повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (ч. 5 ст. II КАС України може запропонувати надати додаткові докази або витребу­вати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи (ч. 2 ст. 69 КАС України);

— сприяє в реалізації обов'язку сторін довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення і витребовує необхідні докази (ч. 1, З ст. 71 КАС України);

— витребовує документи та матеріали, які можуть бути вико­ристані як докази у справі (ч. 4 ст. 71 КАС України);

— може збирати докази з власної ініціативи (ч. 5 ст. 71 КАС України);

— може вирішити справу на основі наявних доказів (ч. 6 ст. 71 КАС України);

— забезпечує докази допитом свідків, призначенням експерти­зи, витребуванням та оглядом письмових або речових до­казів, у тому числі за місцем їх знаходження (ч. І ст. 74 КАС України);

— оцінка доказів — суд оцінює докази, які є у справі (ч. 1 ст. 86 КАС України).

Крім того, суд може збирати докази з власної ініціативи (ч. 5 ст. 71 КАС України).

Аналізуючи процесуальну мету суб'єктів доказування в адміністративному процесі, відзначимо, що для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, доказування є діяльністю щодо обгрунтування обставин справи з метою переконати суд у їх істинності. Натомість для суду доказування є встановл­енням обставин, суттєвих для правильного розв'язання публіч­но-правового спору'.

Доказування представляє собою триваючу процедуру, яка складається із сукупності, процесуально оформлених дій учас­ників адміністративної справи. Відтак, ретельного з'ясування потребують частини судового доказування.

Існуючі у сучасній юридичній процесуальній літературі' наукові погляди щодо частин (стадій) доказування, хоча й від­різняються один від одного, проте не містять принципових відмінностей.

Так, вітчизняний науковець М. Й. Штефан всього виділяє щість ступенів доказування:

1) твердження про факти — означає, що позивач та інщі осо­би, які пред'являють вимоги на захист його прав, у по­зовній заяві мають викласти обставини, якими обґрунто­вують свої вимоги;

2) сторони та інші зацікавлені особи зазначають докази, шо підтверджують позов. Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на під­ставі яких підтверджується наявність чи відсутність викла­дених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін;

3) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

4) витребування додаткових доказів, якщо первісно поданих доказів недостатньо;

5) дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вив­чення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у процесуальному законі засобів доказування;

6) оцінка доказів. Відповідно до ч. І ст. 86 КАС України така оцінка здійснюється судом за його внутрішнім переконан­ням що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Це означає, що суд­дя при оцінці доказів не може покладатися на власні вра­ження якщо вони підсвідомі. Логічні висновки, до яких доходить суд внаслідок такої оцінки, мають ґрунтуватись на дослідженні конкретних доказів, наявних у справі . Задля забезпечення правильного та об'єктивного вирішення СПОРУ внутрішнє переконання має відповідати таким вимогам: а) ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку; б) докази слід перевіряти; в) кожен доказ обов'яз­ково має розглядатись як окремо, так і у сукупності з іншими доказами; г) виходити з усебічного, повного й об'єктивного розгляду матеріалів справи .

Подібну структуру доказування пропонують, наприклад, і російські вчені-процесуалісти М. М. Коршунов та Ю. Л. Ма­рєєв, згруповуючи процесуальні дії пов'язані із цією діяльні­стю,' у такі стадії: визначення предмета доказування; подання (витребування) доказів; дослідження доказів; оцінка доказів.

Отже, доказування в адміністративному процес і—це вре­гульована процесуальним законодавством, підпорядкована за­конам логіки та психологічним процесам, діяльність адмініст­ративного суду та учасників адміністративної справи (сто­рін, третіх осіб, їх представників, свідків, експертів, спеціа­лістів, перекладачів) спрямована на встановлення фактичних обставин публічно-правового спору, дійсних прав та обов язків учасників спірних правовідносин, необхідних для правильного вирішення такого спору по суті.

Попри те, що суб'єктами доказування в адміністративному процесі є всі учасники адміністративної справи, а також адмі­ністративний суд, процесуальним законом визначено, що обо-в 'язок доказування конкретних фактів та обставин покладаєть­ся на відповідних осіб.

Так, за загальним правилом, відповідно до ч. і. ст. 71 КАС України, кожна сторона має довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли доВОДИТИ факти не потрібно, зокрема, у зв'язку із їх преюдиці­альністю чи загальновідомістю'.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок що­до доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяль­ності покладається на відповідача (тобто, на суб'єкта владних повноважень), за умови, що він заперечує проти адміністра­тивного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати доказів, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони пере­бувають чи можуть перебувати. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі на­явні у нього документи та матеріали, які можуть бути викори­стані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть доказів на пропозицію суду для підтвердження об­ставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.