4. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог є ос­таннім видом підсудності адміністративних справ, закріп­лених ст. 21 кас України

Критерієм, який впливає на виникнення такого виду підсуд­ності, визначає конкретний адміністративний суд, що розгля­датиме та вирішуватиме публічно-правовий спір, є наявність ДВОХ І більше взаємопов'язаних (взаємообумовлених) вимог, заявлених позивачем в одній позовній заяві.

Підсудність за зв'язком справ встановлює, що позов має розглядати суд, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Так створюються кращі умови для дослідження усіх матеріалів справи з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів і часу'.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністра­тивному суду (ст. 21 КАС України).

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправни­ми рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних пов­новажень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адмініст­ративним судом, якшо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (ст. 21 КАС Ук­раїни).

Однак, слід пам'ятати, що первісно, отримавши адміністра­тивний позов із кількома вимогами, суд спершу керується за­гальними правилами предметної, територіальної чи інстанцій­ної підсудності, визначаючи належність адміністративної спра­ви до конкретної ланки адміністративних судів та окремого адміністративного суду.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинст­ва, якщо інше не встановлено законом.

§ 4. Процесуальний порядок та підстави передачі адміністративної справи з одного суду до іншого

Під час здійснення адміністративним судом правосуддя у пуб­лічно-правових спорах, за наявності певних процесуально-пра­вових обставин, подальша реалізація такого правосуддя стає неможливою. Зокрема, здійсненню адміністративного право­суддя може перешкоджати недотримання правил підсудності адміністративних справ, ліквідація адміністративного суду.

Однак, ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб.

У ст. 2 КАС України завданням адміністративного судо­чинства визнано захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-пра­вових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службо­вих осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки, виходячи із положень Конституції України та чинного національного законодавства, нішо не має перешко­джати здійсненню адміністративного судочинства, відтак про­цесуальним законодавством передбачено механізм подолання перешкод, які, можливо, виникатимуть при здійсненні адмі­ністративного правосуддя.

Відтак, за наявності ряду процесуальних підстав, які уне­можливлюють розгляд та вирішення публічно-правового спо­ру, відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинст­ва України, відбувається передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого.

Насамперед розглянемо обставини, за наявності яких стає можливою така передача адміністративної справи до іншого адміністративного суду.

Перелік закріплених ст. 22 КАС України підстав передання адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого залежно від їх змісту можна класифікувати на дві основні групи.

1. Підстави передачі адміністративної справи, виникнення яких обумовлено поведінкою чи певним станом суб'єктів ад­міністративних процесуальних правовідносин.

До цієї групи належать такі підстави передачі адміністра­тивної справи з одного адміністративного суду до іншого:

— п. 1 ч. і ст. 22 КАС України — задоволено клопотання відповідача, місце проживання (перебування) якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його прожи­вання (перебування);

п. 4 ч. 1 ст. 22 КАС України — після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

— п. 5 ч. 1 ст. 22 КАС України — ліквідовано адміністратив­ний суд, який розглядав справу.

2. Підстави передачі адміністративної справи обумовлені не­дотриманням правш підсудності адміністративних справ. До цієї групи відносяться такі підстави передачі адміністра­тивної справи з одного адміністративного суду до іншого:

— п. 2 ч. І ст. 22 КАС України — після відкриття проваджен­ня у справі виявилося, шо провадження у справі відкрито без дотримання правил предметної підсудності.

Якщо суд відкрив провадження у справі без дотримання правил предметної підсудності, то він повинен передати її на розгляд відповідного адміністративного суду, незалежно від того на якому етапі провадження у першій інстанції виявлено порушення правил предметної підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі, не є компетентним у розгляді відповідної справи. У разі, коли порушення правил предметної підсудності виявлено в суді вищої інстанції, то рішення суду першої інстанції належить скасувати, а справу передати до компетентного суду'.

— п. з ч. 1 ст. 22 КАС України — після відкриття проваджен­ня у справі та до початку судового розгляду виявилося, що провадження у справі відкрито без дотримання правил те­риторіальної підсудності.

Порівняно з правилами предметної підсудності правила територіальної підсудності є менш жорсткими, оскільки вва­жається, що рівень суду є належним, але внаслідок порушення правил територіальної підсудності можуть створюватися до­даткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об'­єктивно не впливають. Якщо порушення правил територіаль­ної підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то адміністративну справу також належить передати до належно­го суду.

Проте якщо порушення правил територіальної підсудності виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору. Недотри­мання лише правил територіальної підсудності не може мати наслідком скасування судового рішення у суді вищої інстанції. Проте якщо є об'єктивні передумови вважати, що рішення суду може бути неправосудним (наприклад, справу розглянуто за відсутності відповідача, який вказував на порушення правил підсудності і заявляв клопотання про передачу справи до на­лежного суду), його належить скасувати, а справу необхідно передати до належного суду'.

Питання про передачу адміністративної справи розглядаєть­ся судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які бе­руть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені (за правилами, передбаче­ними ст.ст. 33-40 КАС України), не перешкоджає розгляду цього питання.

Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду", а в разі подання апеляційної скарги — після залишення її без задоволення.

З метою недопущення тяганини під час передачі адмініст­ративної справи, а відтак — задля запобігання безпідставному відкладенню постановлення рішення по цій справі, своєчасно­го й швидкого захисту і поновленню законних прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи, яка звернулась до адмі­ністративного суду, адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 22 КАС України, остаточно має бути вирішена по суті ад­міністративним судом, до якого вона надіслана.

Відповідно до обов'язку вирішити справу адміністративним судом, до якого вона надіслана, ч. 6 ст. 22 КАС України за­кріплено також правило, що спори між адміністративними судами щодо правомірності та обґрунтованості підсудності не допускаються.

Заборона спорів між адміністративними судами щодо пра­вильності передачі адміністративної справи також є додатко­вою гарантією оперативного здійснення адміністративного правосуддя по конкретному публічно-правовому спору.

Рекомендована література

Нормапшвно-правові акти, судова практика 1 Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер-' ховної Ради України. — 1996. — ЗО. — Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. — 2005. — № 153-154.

3. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 27-28 — Ст. 180.

4. Інформаційний лист Верховного Суду України "Щодо застосу­вання господарськими судами України положень процесуального закоїюдавства стосовно розмежування ко.мпетенції між спеціалі­зованими адміністративними і господарськими судами" від 26 грудня 2005 року № 3.2. — 2005 // Вісник господарського судо­чинства. — 2006. — № 2.

5. Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання, пов'язані із розмежуванням компстенції господар­ських і адміністративних судів" від 7 лютого 2006 року № 01-8/301 // Вісник господарського судочинства.— 2006.— №2.

Навчальна та наукова література 1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Аве-р'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. —808 с. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-прак­тичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. 1., Пасе­нюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. —X.: ТОВ "Одіссей", 2005.— 552 с.

Беляневич В. Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допов. стано.м на 22 вересня 2005 р.): Наук.-практ. ко-мент. — Вид. 2-е. — К.: Видавництво "Юстінінан", 2006. — 672 с. 4. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У 2 т. — Т. 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (го­лова). — К.: Видавництво "Юридична думка", 2004. — 584 с.

5. Булгакова 1. В. Господарське право України: Навч. посіб. — К ■ Прецедент. 2006. — 346 с.

6. Бевзенко В. М., Мінько С. М. Особливості визначення підвідом­чості публічно-правових спорів // Вісник господарського судо­чинства.— 2007. — № 3. — С. 122-126.

Питання для самоконтролю

1. Які у процесуально-правовій літературі існують критерії підві­домчості правових спорів?

2. Що таке підвідомчість адміністративних справ?

3. Сформулюйте поняття підсудності справ адміністративної юрис­дикції

4. Назвіть та охарактеризуйте види підсудності справ адміністратив­ної юрисдикції.

5. Вкажіть підстави передачі адміністративної справи з одного суду до іншого.

РОЗДІЛ IV ПОЗОВ. ДОКАЗИ ТА ДОКАЗУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

Глава Уі. ПОЗОВ У АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ