Глава 12. Підвідомчість та підсудність справ адміністративної юрисдикції

§ 1. Поняття, критерії та види підвідомчості справ адміністративної юрисдикції

У ст. 17 Глави 1 "Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ" Розділу II "Організація адміністратив­ного судочинства" КАС України закріплено зміст компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Основні ж положення компетенції адміністративних судів закріплені ст. 124 Конституції України, у якій визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрис­дикція яких поширюється на всі правовідносини, що виника­ють у державі.

Відповідно до позиції деяких науковців-правників поняття компетенції слід розглядати за допомогою трьох найважливі­ших ознак.

1) наявність спеціальних предметів відання;

2) визначення владних повноважень і меж їх застосування; і) обов'язки органу .

ІНШІ дослідники до поняття "компетенція" органу держав­ної влади включають: а) коло питань, з яких він володіє пев­ними знаннями, і б) коло повноважень (прав та обов'язків відати чим-небудь)'; у сучасному українському адміністратив­ному праві компетенція (від лат. сотреІепНа "належний, здат­ний") визначена як певний обсяг державної діяльності, покла­дений на конкретний орган, або коло питань, передбачених за­конодавством, іншими нормативними актами, які він має пра­во вирішувати в процесі практичної діяльності^.

У російському адміністративному праві компетенція трак­тується як інститут публічного права, який становить ком­плексну нормативно оформлену характеристику повноважень державного чи громадського органу, організації, посадової особи, іншого службовця у певній сфері державного чи гро­мадського управління^; це також сукупність обов'язків і прав державного органу або посадової особи, які визначають межі його повноважень і правомочностей у процесі здійснення сво­їх функцій".

Таким чином, компетенцію адміністративних судів слід розглядати як 1) визначене процесуальним законом коло пи­тань, що підлягають вирішенню, та закріплений обсяг 2) від­повідних повноважень. Інакше кажучи у ст. 17 КАС України визначено адміністративні справи, підвідомчі адміністратив­ним судам. Як зазначає В. І. Тертишников, компетенція судів визначається колом питань, які вони вправі та зобов'язані ви­рішувати. Частиною судової компетенції є судова підвідом­чість'.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрис­дикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення'.

Закони України можуть передбачати вирішення певних ка­тегорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинст­ва (наприклад, ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренціГ' від 11 січня 2001 року^ встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення ор­ганів Антимонопольного комітету України до господарського суду У двомісячний строк з дня одержання рішення).

Необхідно звернути увагу, що пріоритет визначення підві­домчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень ч. З ст. 125 Конституції України є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів.

Отже, підвідомчість адміністративних справ — правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і виріїиуватись адміністративними судами від спорів, які віднесені до ко.мпетенції іншіа судових органів.

Саме у такому розмежуванні і полягає практичне значення інституту підвідомчості адміністративних справ у адміністра­тивному процесі. За допомогою категорії "підвідомчість" за­безпечується нормальна діяльність та належне правосуддя не лише адміністративних судів, але й організується стабільне функціонування національної судової системи у цілому. Підві­домчість визначає, які судові органи мають розглядати та ви­ріщувати ті чи інші правові спори чи конфлікти.

Також практичне значення підвідомчості безпосередньо по­в'язане із процесуально-правовими наслідками недотримання правил про підвідомчість справ адміністративному суду. Тобто якщо справа не підвідомча адміністративному суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 109 КАС України). У випадку, коли непідві­домчість справи адміністративному суду виявляється на стадії судового розгляду, адміністративний суд закриває проваджен­ня у справі (ч. 1 ст. 157 КАС України)

Як було визначено на початку даного параграфа, компе­тенція адміністративних судів отримала своє законодавче за­кріплення. Отже, розглянемо критерії, що дозволяють віднести той чи інший публічно-правовий спір до компетенції таких судів.

Зазвичай у процесуально-правовій літературі' виділяють три загальних критерії підвідомчості справ (правових спорів) суду: 1) наявність і 2) характер спору про право; 3) особливий суб'єктний склад спору.

Наявність і характер спору про право. Зміст ч. 1 ст. З та ч. І ст. 17 КАС України свідчить, що адміністративним судам підвідомчі справи, які обов'язково є, по-перше, спірними та, по-друге, адміністративно-правового характеру.

Справи підвідомчі адміністративним судам у КАС України отримали назву справ адміністративної юрисдикції, які відпо­відно до ст. З цього кодексу представляють собою переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Із викладеного можемо зробити висновок, що безспірні публічно-правові справи (у яких відсутній конфлікт інтересів) адміністративним судам не підвідомчі і мають розглядатись у позасудовому порядку. Також адміністративним судам не під­відомчі справи, які виникають не із публічно-правових відно­син (наприклад, приватно-правових, трудових відносин).

Тому, обов'язковим критерієм віднесення справи до підві­домчості адміністративних судів має бути її адміністратив­но-правовий (публічно-правовий) характер.

Так, у ч. 1 ст. 17 КАС України визначено, що адміністра­тивним судам підвідомчі такі категорії справ:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії"), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реа­лізації ЇХНЬОЇ компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних дого­ворів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у ви­падках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму.

Оскільки існує значний масив публічно-правових відносин а) урегульованих нормами не адміністративного права (на­приклад, нормами конституційного права, кримінального пра­ва) та правовідносин, хоча й урегульованих адміністративно-правовими нормами, але б) віднесених законом до компетенції інших державних органів, то відповідно у ч. 2 ст. 17 КАС Ук­раїни закріплено вичерпний перелік публічно-правових справ, на які компетенція адміністративних судів не поширюється на чотири категорії справ.

1) Публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції Кон­ституційного Суду України

При визначенні меж підвідомчості публічно-правових спо­рів адміністративним судам і Конституційному Суду України, слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у пост­анові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" № 9 від 1 листопада 1996 року' відзначив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовуючи Конституц­ію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду. Однак будь-який суд загальної юрисдикції має право на під­ставі ст. 144 Конституції України визнати неконституційними чи такими, що суперечать законам України рішення органів місцевого самоврядування, а також — на підставі ст. 124 Кон­ституції України — акти органів державної виконавчої вла­ди— міністерств, інших центральних органів, місцевих дер­жавних адміністрацій тощо^.

2) Публічпо-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства

З огляду на ряд особливостей правовідносин, які урегульо­вані кримінально-процесуальним законодавством, а саме: а) зміст, б) особливості, в) учасники, такі публічно-правові відносини розглядатимуться та вирішуватимуться виключно у порядку кримінального судочинства.