§ 3. Повноваження представників у судах

адміністративної юрисдикції: документальне оформлення та зміст

Вступаючи в адміністративний процес, процесуальний представ­ник з метою належного здійснення своїх захисних і представ­ницьких функцій, наділяється відповідним обсягом повноважень (прав та обов'язків). Процесуальні повноваження представника в адміністративному процесі обов'язково мають бути документально підтверджені, інакше суд просто не допустить особу виконувати функції представника по конкретній адміністративній справі.

У ч. 1 ст. 58 КАС України визначено, що повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю' чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання.

Залежно від виду процесуального представництва повнова­ження представників посвідчуються різними документами.

Так, повноваження законних представників підтверджу­ються документами, які свідчать про займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють.

Документами, які свідчать про факт родинних зв'язків дові­рителя і представника, можуть бути офіційні документи, ви­дані органами державної влади цим особам, а саме: паспорт батьків (усиновлювачів), свідоцтво про народження дитини, рішення про усиновлення дитини', у разі, якщо функції закон­ного представника виконує опікун чи піклувальник, то, відпо­відно, свої повноваження вони підтверджують свідоцтвом опі­куна чи піклувальника.

Засвідчені підписом судді копії названих документів приєд­нуються до справи.

Довіреності від імені органу, підприємства, установи, ор­ганізації видаються за підписом керівника або іншої уповнова­женої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчу­ються печаткою цього органу, підприємства, установи, органі­зації.

Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністра­тивному суді посвідчусться або нотаріально, або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному ліку­ванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування).

Так, до нотаріально посвідчених документів прирівнюють­ся такі довіреності (ст. 40 Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року^):

1) доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебу­вають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших війсь­ково-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лі­кувальних закладів;

2) доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчаль­них закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиня­ють нотаріальні дії, — також доручення робітників і служ­бовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єд­нань, установ і закладів;

3) доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, за­значеними у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства в порядку, який визначає Кабінет Мі­ністрів України.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повно­важення представника і були посвідчені в інших державах, по­винні бути легалізовані в установленому законодавством по­рядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тому документи, які складено за кордоном з участю іно­земних властей або які від них виходять, приймаються нота­ріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закор­донних справ України (ст. 100 Закону України "Про нотаріат").

Без легалізації' такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Отже, повноваження процесуального представника у кон­кретній адміністративній справі підтверджуються: — усною заявою довірителя із занесенням ї'ї до протоколу су­дового засідання;

— документи, які свідчать про займану законним представни­ком посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють;

— довіреністю;

— ордером.

За наявності відповідно оформленого документа, який під­тверджує можливість конкретної особи бути процесуальним представником, вона з метою захисту та представлення інтересів довірителя, допускається до виконання певних повноважень'.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністратив­ному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обо­в'язковими для нього (ст. 59 КАС України).

Аналіз закріплених процесуальним законом повноважень процесуального представника дозволяє поділити їх на дві ос­новні групи: загальні та спеціальні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинен­ня від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обов'язковими для нього.

Тому, враховуючи викладене, процесуальний представник вправі здійснювати, зокрема, такі загальні повноваження, за­кріплені у ст. 49 КАС України:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосують­ся їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, пе­рекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводіе вань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з ма­теріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, надани­ми КАС України.

На відміну від цих загальних повноважень, притаманних також особам, які беруть участь у справі, ч. 2 ст. 59 КАС Ук­раїни, передбачено також спеціальні повноваження представ­ника.

Особливість цих повноважень полягає у тому, що вони за­кріплені виключно за процесуальним представником і дозволя­ють йому, за деякими винятками, розпоряджатись предметом спору чи впливати на подальший перебіг процесу.

Так, вказаний вид повноважень може бути представлений такими правами:

1) повністю або частково відмовитися від адміністративного позову;

2) визнати адміністративний позов;

3) змінити адміністративний позов;

4) досягти примирення;

5) передати повноваження представника іншій особі (передо­ручення);

6) оскаржити судове рішення.

Однак задля використання таких спеціальних повноважень необхідним є виконання двох умов:

1. Спеціальними повноваженнями в адміністративному про­цесі користується лише той представник, котрий здійснює свої функції виключно на основі договору із довірителем і у нього є відповідна довіреність.

2. Процесуальний представник може скористатись спеціальни­ми правами лише у тому разі, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.

Тому ЦІЛКОМ закономірно, що правило про спеціальні пов­новаження не поширюється на законних представників, оскіль­ки вони мають право здійснювати від імені особи, яку пред­ставляють, усі процесуальні дії, в тому числі і пов'язані із розпорядженням предметом спору, без спеціального повнова­ження. Законний представник самостійно здійснює процесу­альні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в ії інтересах.

З метою запобігання порушення інтересів довірителя, яке можливе внаслідок дій законного представника, суд може за­лучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Крім загальних і спеціальних повноважень, наданих проце­суальному представнику задля захисту і відновлення прав, свобод та інтересів довірителя, представник правомочний ско­ристатися правом відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому, виходячи з етичних міркувань, він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

Підстави і порядок припинення представництва за довіре­ністю, скасування довіреності та відмови представника від на­даних йому повноважень визначаються ст.ст. 248-250 Цивіль­ного кодексу України від 16 січня 2003 року'.

Так, представництво за довіреністю припиняється у разі (ст. 248 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року):

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видано довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її помер­лою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, об­меження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноважен­ня за довіреністю для ведення невідкладних справ або та­ких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видано довіреність, оголошення її помер­лою визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, об­меження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чин­ність передоручення. У разі припинення представництва за до­віреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіре­ність.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної

довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення (ст. 249 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року). Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повин­на негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видано довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслі­док вчинення правочину представником до того, як він дові­дався або міг довідатися про скасування довіреності, зберіга­ють чинність для особи, яка видала довіреність, та її право­наступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, шо дія довіреності припинено.

Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю (ст. 250 Цивільного кодексу Украї­ни від 16 січня 2003 року).

Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визна­чені довіреністю.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Повноваження представника чинні протягом часу прова­дження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіре­ності. Тому, враховуючи тривалість дії довіреності, виданої процесуальному представнику, вона може бути: І) разовою (видається для здійснення представницьких функцій лише по одній конкретній справі), 2) виданою на конкретний строк, 3) постійною'.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти, судова практика:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр.'—2005.—№ 153-154.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник. —2003.—№ II. —Ст. 461.

4. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року // Відо­мості Верховної Ради України.— 1993. — № 9. — Ст. 62.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про посилення су­дового захисту прав та свобод людини і громадянина" від ЗО травня 1997 року № 7 // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 2.

Навчальна та наукова література:

1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Аве-р'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій. Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.-808 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. 1.. Пасенюк О. М.. Аракелян М. Р. та ін. — X.: ТОВ "Одіссей". 2005. — 552 с.

3. Фіолевський Д. П. Адвокатура: Підручник / Донецький ун-т еко­номіки та права. Кафедра держ.-прав. дисциплін. Донецьк: ДонУ-ЕП, 2006. — 329 с.

4. Миколенко А. И., Миколенко А. Н. Закони Украиньї "О прокурату-ре", "О милиции", "Об адвокаїуре": Комментарии, издание пятое. исправленное и дополненное. — X.: 000 "Одиссей", 2006.— 312 с

5. Профспілкові організації та їх діяльність: Нормативно-правове регу­лювання / Упоряд. Роїна О. М. — К.: КНТ, ВД "Скіф", 2007.— 84 с.

6. Чванкін С. А. Види судового представництва. Чи є громадське представництво? // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць.—2004. —Вип. 22.— С. 572-576.

7. Павлуник І. А. Представництво в цивільному процесі України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національ­ний університет ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 19 с.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть ознаки процесуального представництва.

2. Що таке процесуальне представництво?

3. Які існують види процесуального представництва?

4. Якими повноваженнями наділено процесуальних представників у адміністративному процесі?

5. Назвіть документи, якими підтверджуються повноваження проце­суального представника у адміністративному процесі.

ііиістратпвнніі процес України

207

РОЗДІЛ III СУДОВІ ВИТРАТИ ТА СТРОКИ. ПІДВІДОМЧІСТЬ ТА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ. ПРИМУС в АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ