§ 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в адміністративному процесі

Крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора, в адміністративний процес з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб із адміністративними по­зовами можуть вступати також органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Ці органи так само, як і інститут омбудсману та прокурора, утворюють групу осіб, які беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

Організація системи органів державної влади в Україні здійснюється на основі конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст.. 6 Конституції України). Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Основним Законом України і відповідно до законів України.

Враховуючи ту обставину, що в Україні функціонує значна кількість державних органів, то відповідно, їх повноваження, завдання та функції закріплені у різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актах: Конституції України, кодексах і законах України, указах Президента України. Так, правовий статус законодавчого органу держави закріплено у Розділі IV „Верховна Рада України” Конституції України, відповідно до якого єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Система і повноваження органів виконавчої влади частково урегульовані як конституційними, так і законодавчими нормами права. Зокрема, у Розділі VI „Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади” Конституції України закріплено систему органів виконавчої влади. Подальшого розвитку конституційні положення щодо повноважень і системи органів виконавчої влади отримали у законах України та указах Президента України. До таких можна, наприклад, віднести Закони України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року, „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року, „Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року, Укази Президента України „Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року, „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 року.

Повноваження і система судової влади в Україні визначені Розділом VIII „Правосуддя” Конституції України, Законом України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року та кодифікованими нормативно-правовими актами, наприклад, КАС України, Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Наприклад, згідно із Указом Президента України „Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” від 30 грудня 1997 року, Міністерство юстиції України, згідно з покладеними на нього завданнями виступає як представник інтересів Президента України, утворених ним для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб і Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України і судами іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами.

Безпосередньо повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі закріплені у ст. 60 КАС України, відповідно до якої у випадках, встановлених законом, ці органи можуть звертатися до адміністративного суду.

Також органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Оскільки органи державної влади та органи місцевого самоврядування позбавлені суб’єктивної зацікавленості, звертаючись до суду, виконують закріплені законодавством функції та обов’язки, то, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року, ці суб’єкти звільняються від сплати державного мита при поданні адміністративного пзову до суду (п. 10, 11 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”).

Конституцією України (Розділ XI ст.ст. 140-146) закріплено право жителів певних адміністративно-територіальних одиниць України на місцеве самоврядування. Відповідно до ст. 140 Основного Закону України та ст. 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року місцеве самоврядування є правом територіальної громади-жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Ук­раїни.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сіль­ські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також че­рез районні та обласні ради, які представляють спільні інтере­си територіальних громад сіл, селищ, міст.

Як зазначалось раніше, досліджуючи діяльність органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань місцевого значення на своїй території, слід мати на увазі, що специфіка їх завдань та повноважень обумовлена самою природою цих органів. Тому в Україні місцеве самоврядування характери­зується такими ознаками: І) не є складовою державного ме­ханізму управління в країні, однак як і держава, здійснює пуб­лічну владу народу; 2) є однією з форм народовладдя і здійс­нюється громадою у межах певної території як безпосередньо (референдум, вибори тощо), так і через місцеві органи; 3) має особливого суб'єкта — населення, громадян, які проживають на певній території; 4) у своєму розпорядженні має особливий об'єкт управління — питання місцевого значення; 5) характе­ризується самостійністю, що полягає в його організаційній відособленості, у праві на фінансово-економічні ресурси, у ви­конанні значної частини суспільних справ у рамках закону тощо; 6) відповідає за свою діяльність, що забезпечується різними формами контролю населення; 7) поєднує в собі заса­ди інституту громадянського суспільства та державної влади (баланс державних і місцевих інтересів забезпечується зако­ном)'.

Виходячи із наведених ознак місцевого самоврядування, цілком закономірно, що його органи та посадові особи вправі в інтересах громади звертатись до адміністративних судів.

Так, одним із основних принципів здійснення місцевого са­моврядування визнано судовий захист прав місцевого самовря­дування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обме­жують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи місцевого самоврядування звертаються до адмініст­ративного суду із позовом за наявності таких обставин.

1. У разі відмови органів Міністерства юстиції України зареєс­трувати статут територіальної громади (п. 3 ст. 19 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

2. У разі необхідності визнання незаконними актів органів ви­конавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 1 ст. 38 Зако­ну України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суб'єктами, які безпосередньо від імені органів місцевого самоврядування вправі звертатись до судових органів із адмі­ністративним позовом з метою захисту прав, свобод та інте­ресів інших осіб, або з метою реалізації покладених на них завдань, є:

— виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (п. 1 ст. 38);

— сільський, селищний, міський голова (п. 3 ст. 42);

— районні і обласні ради (п. 1 ст. 43);

— голова районної, обласної, районної у місті ради (п. 6 ст. 55).

Тому формами участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі можна вважати: 1) порушення адміністративної справи у суді першої інстанції з приводу необхідності захисту прав, свобод та інте­ресів інших осіб; 2) участь у справі в якості законних пред­ставників; 3) вступ у справу з метою виконання покладених на них повноважень.

Особливістю повноважень органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування в адміністративному процесі (ст. 61 КАС України) є те, що:

1) ці органи не можуть закінчувати справу примиренням;

2) відмова цих органів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права ви­магати від суду розгляду справи, вирішення адміністратив­ного позову в попередньому обсязі;

3) якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої пода­но адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Рекомендована література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради УкраТни з прав людини" від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 20. — Ст. 99.

3. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України.— 1991. — № 53. — Ст. 793.

4. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України.— 1997.— № 24. —Ст. 170.

5. Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.— 2001. —№33. —Ст. 175.

6. Указ Президента України "Про систему центрадьних органів ви­конавчої влади" від 15 грудня 1999 року // Офіційний вісник Ук­раїни. — 1999. — Хо 50. — Ст. 2434.

7. Указ Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року // Офіційний вісник України. — 1999.—№ 50. —Ст. 2435.

Навчальна та наукова література

1. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В. Ф. По-горілка. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002.— 592 с.

2. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Аве-р'янова. — Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. — 668 с.

3. Руденко М. В. Прокурор у господарському судочинстві: Навчадь-ний посібник. —К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.— 380 с.

4 Шрцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика / Відп. ред. член-кор. АпрН України О. Н. Ярмиш: Монографія.— X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 450 с.

5 Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Навчальний посібник. — X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. — 672 с.

6. Миколенко А. И.. Миколенко А. Н. Закони Украйни "О прокура-туре", "О милиции", "Об адвокатуре": Комментарии, изданне пя-тое. исправленное и дополненное. — X.: ООО "Одиссей", 2006.—

312 с. . .

7. Соловйова О. М. Організаційно-правові засади формування і ді­яльності відділів та управлінь місцевої державної адміністрації: Монографія. — X.: Право, 2006. — 164 с.

8. Борденюк В. Механізм (апарат) державного управління як система органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування // Право України. — 2005. — 0185 6. — С. 16-21.

9. Селіванов В. Державна влада як елемент державно упорядженого суспільства в Україні // Право України. — 2006.—№ 9.— С. 10-17.

Питання для самоконтролю

1. Яким органам державної влади та особам у адміністративному процесі надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб?

2. Якими повноваженнями у адміністративному процесі наділений Уповноважений Верховної Ради з прав людини?

3. У яких формах прокурор приймає участь у адміністративному процесі?

4. Назвіть форми участі органів державної влади та органів місцево­го самоврядування у адміністративному процесі.