1. Адміністративна юстиція на Українських землях доби Російської та Австро-Угорської імперій (до 1917 року)

Аналізуючи деякі історико-правові документи, із впевненістю можна сказати, що навіть перебуваючи у складі інших держав­них утворень (Російської та Австро-Угорської імперій), незва­жаючи на постійне цілеспрямоване пригнічення усього україн­ського, особливо української державності Російською та Австро-Угорською імперіями, на Українських землях намагалися створити власні державні інститути, у тому числі й судові ус­танови, а у сфері законодавства були навіть досягнення, які доводили здатність України існувати у статусі незалежної дер­жави, успішно здійснюючи як внутрішню, так і зовнішню полі­тику.

Так, Основний Закон, прийнятий вперше в Україні та під­писаний Пилипом Орликом — Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького^ 5 квітня 1710 року, що залишився досі першим в історії конституцій­ним документом, містив у собі ознаки зародження адміністра­тивної юстиції в Україні. За Правовим укладом та Конститу­цією щодо прав і вольностей Війська Запорозького 1710 року,

передбачалося, що у разі допущення провини козацькою стар­шиною або іншими урядовцями така справа — кримінальна чи якась інша — мала передаватися на розгляд Генерального Суду.

2. Адміністративна юстиція часів формування Української державності (1917-1920 роки — період Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки)

Порівняно з періодом перебування України у складі Росій­ської імперії, адміністративна юстиція часів формування Ук­раїнської державності 1917-1920 років набула досить чітких форм.

Зокрема, Конституцією Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року визначалися судові органи, уповнова­жені розглядати адміністративні справи, певним чином закріп­лювався процесуальний порядок здійснення правосуддя.

Конституцією Української Народної Республіки 1918 року встановлювалось, що найвищим судом республіки є Генераль­ний Суд УНР, утворений із колегії, вибраної Всенародними Зборами терміном на п'ять років.

Генеральний Суд був наділений повноваженнями найвищої касаційної інстанції, і не міг бути судом першої і другої ін­станцій та мати функції адміністративної влади.

Судова влада в рамках цивільного, кримінального і адмі­ністративного законодавства здійснювалась виключно судови­ми установами.

Усі спори з приводу розмежування компетенції, які б вини­кали між органами державної влади, з одного боку, та органа­ми державної влади і місцевого самоврядування, з іншого, розв'язувалися адміністративними судами.

За часів правління Павла Скоропадського адміністративна юстиція також не була залишена гетьманською владою поза увагою. Законом про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року Генеральний Суд України визнавався вищим судом України з адміністративних справ.

Однак, найбільш змістовно діяльність судових органів що­до розгляду адміністративних справ визначав проект Основ­ного Державного Закону УНР доби Директорії (1920 р.). Не­зважаючи на те, що цей проект не було втілено у відповідний

законодавчий акт, його положення свідчать про значну увагу тодішнього уряду України до питань діяльності органів адмі­ністративної юстиції. Зокрема, передбачалося створення в су­довій системі України Вищого адміністративного суду Украї­ни, який мав розглядати і вирішувати, дотримуючись судового порядку, питання щодо законності розпоряджень адміністра­тивних органів і органів самоврядування, а також спори між адміністративними органами і органами самоврядування. Про роль, яку було відведено Вищому адміністративному суду в системі судових органів Української держави того часу, свід­чить той факт, що адміністративними судами нижчої інстанції мали виступати загальні суди, яким надавалося право вирішу­вати, чи відповідають розпорядження місцевих органів вимо­гам закону 1 чи не перевищила місцева влада своєї компе­тенції'.

Отже, аналіз законодавства України 1918-1920 років свід­чить, що, незважаючи на досить нетривалий період Україн­ської державності, система органів адміністративної юстиції отримала значний розвиток 1, що найголовніше, орієнтувалась на формування самостійних адміністративних судів^.