§ 2. Загальноправові принципи адміністративного процесу

Основоположними не лише для адміністративного процесу, а й для інших галузей права, безумовно, є так звані загально-правові принципи, які завдяки їх дії та застосуванню у межах усіх існуючих галузей національного права отримали назву за-гальноправових.

Такі принципи права є невід'ємними, засадничими катего­ріями кожної галузі права і запроваджуються з метою гаранту­вання учасникам суспільних відносин можливості здійснювати свої законні права, свободи та інтереси, а також захищати їх. Тому відмова дотримуватись окремими учасниками адмініст­ративного процесу та адміністративним судом загальноправових принципів означає порушення закріплених законодавством України природних та соціальних прав, свобод та інтересів людини, громадянина, юридичних осіб.

В теорії права до загаїьноправових принципів традиційно відносять свободу, справедливість, рівність, гуманізм, демократизм, верховенство права та законність . Розглянемо більш детально їх сутність, правове закріплення та значення для адміністративного процесу.

Свобода як принцип адміністративного процесу означає можливість учасників такого процесу вільно обирати із перед­баченого законодавством переліку певний вид дозволеної по­ведінки.

Такий принцип досить наочно відтворений, наприклад, у ч. 1 ст. 51 КАС України. У цій нормі закріплено, що позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного по­зову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касацій­ної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи каса­ційного розгляду.

Важливо наголосити, що свобода поведінки учасників адмі­ністративної справи як правовий принцип не є абсолютною, оскільки вона певним чином обмежена законодавством. Тобто учасник адміністративної справи користується лише таким об­сягом свободи, який визначений нормами адміністративного процесуального права. Такий принцип, зокрема, закріплено у ст.ст. 49, 51, 54, 59, 66, 67, 68, 82, 104 КАС України.

Як визначено у юридичній науці, справедливість полягає у тому, шо право завжди виражає та надає таку оцінку, яка відповідає поведінці людини. Інакше кажучи, дії учасника процесу оцінюються відповідно до критеріїв, які сформувались у суспільстві та закріплені у чинному законодавстві^.

В адміністративному процесі принцип справедливості озна­чає те, що: 1) по-перше, реакція суду, його відповідні дії та поточні рішення (ухвали) обов'язково мають бути адекватні (відповідні) публічно-правовому спору, діям і повноваженням його учасників; 2) по-друге, рішення по адміністративній справі має бути постановлене тільки таке, яке повністю відпо­відає справжнім обставинам самої справи, доказам та показан­ням учасників процесу.

Крім того, справедливість передбачає відсутність упередже­ного ставлення суду до окремих учасників публічно-правового спору, яке нерідко виникає під впливом цілого ряду суб'єк­тивних факторів: особиста неприязнь, зверхнє ставлення до того чи іншого учасника адміністративного процесу, бажання помсти тощо.

Може видатись, що подібним за змістом до принципу спра­ведливості є принцип рівності учасників адміністративного процесу, який, однак, втілює в собі дещо інші, відмінні керівні начала.

Якщо принцип справедливості — це відповідність одних дій іншим, належна оцінка публічно-правовому спору, то принцип рівності — це однакова можливість усіх учасників публічно-правового спору реалізовувати свої особисті проце­суальні інтереси.

Так, рівність таких учасників чіт>.;о виписана в КАС Украї­ни (ст.ст. 7, 10) і означає, що всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути при­вілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Зауважимо, що рівність учасників адміністративного проце­су, однак, аж ніяк не означає абсолютну подібність, ідентич­ність їх процесуальних прав та обов'язків.

Тому учасники адміністративної справи відповідно до чин­ного законодавства, залишаючись відносно один до одного рівними, у той же час наділені власним специфічним обсягом повноважень, який, однак, не передбачає жодних привілеїв щодо решти учасників адміністративного процесу.

Хоча учасники адміністративного процесу і користуються різними правами та обов'язками, але усі вони, без винятку, у межах дозволеної поведінки, вільно ними можуть розпоряджа­тися, відповідно до тієї процесуальної мети, з якою і вступили чи були залучені до адміністративного процесу.

Крім відтворення принципу рівності у КАС України, він за­кріплений також у п. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 7 Закону "Про судоустрій України".

Стаття З Конституції України закріпила відносини між дер­жавою (її органами) та людиною, які організовуються та здійснюються на умовах поваги до особистості, створення сприят­ливих обставин для нормального існування та розвитку кожної людини. Правовідносини такого змісту є проявом ще одного принципу адміністративного процесу — гуманізму'.

Розглядаючи публічно-правовий спір по суті, адміністра­тивний суд без будь-яких винятків проявляє повагу до честі, гідності щодо усіх учасників цього спору. Слід визнати пору­шенням принципу гуманізму відмову суду уважно і до кінця вислухати пояснення сторони, його небажання повністю або частково сприймати інші дозволені адміністративним процесу­альним законодавством дії, вчинки учасників адміністративної справи. Наприклад, грубим порушенням цього принципу є не­бажання суду спілкуватись із позивачем на стадії підготовки адміністративної справи до судового розгляду.

Демократизм (від грецьк. сіетоз — народ та кгаїоз — вла­да) як правовий принцип означає можливість громадян, оби­раючи до Верховної Ради України народних депутатів, вплива­ти на формування суддівського корпусу адміністративних судів України.

Верховенство права як принцип адміністративного проце­су дістав своє офіційне закріплення у ряді нормативних актів.

Так ст. 8 Конституції України закріпила, що в Україні ви­знається і діє принцип верховенства права. Конституція Украї­ни має найвищу юридичну силу. Закони та інші норматив­но-правові акти приймаються на основі Конституції України 1 повинні відповідати їй.

Спроба дати визначення зазначеному принципу зроблена також і у КАС України, у ч.І ст. 8 якого наголошується, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свобо­ди визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Зрозуміло, що таке визначення, як справедливо наголошу­ється у літературі^ не відображає усіх граней верховенства права, а дає лише найзагальніше розуміння спрямованості адміністративного судочинства та критерій для судового кон­тролю за діяльністю суб'єктів владних повноважень.

Принцип верховенства права є сукупністю завдань, поло­жень, ідей — вимог, що ґрунтуються на природних правах особи та її автономії щодо держави. Втілення цих вимог має знаходити місце у діяльності всіх гілок влади. Але останнє слово завжди залишається за судовою владою.

Зазначений принцип, кажучи про адміністративний суд, ви­магає, щоб він не застосовував положення правового акта, у тому числі і закону, якщо його застосування порушуватиме права, свободи, інтереси особи. Суд не повинен також допус­кати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права і свободи.

Принцип верховенства права відкриває шлях до творчого, а не бездумного застосування закону, але в жодному разі цей принцип не може стати виправданням для зловживань з боку суду, інакше це буде суддівським свавіллям. Судові рішення з посиланням на верховенство права за змістом повинні утвер­джувати права людини й укріплювати довіру до адміністра­тивних судів'.

Здійснення адміністративними судами правосуддя у публіч­но-правових справах має відбуватись виключно відповідно до законодавчих приписів, із дотриманням конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина. Порушення адмі­ністративними судами вимог Конституції та законів України при вирішенні справ адміністративної юрисдикції обумовлює недійсність як усього адміністративного процесу, так і прийня­того рішення по справі, зокрема.

Тому вважлива роль у системі принципів адміністративного процесу, безумовно, поряд із іншими відводиться принципу законності, який є похідним щодо принципу верховенства права.

Статтею 9 КАС України зміст принципу законності за­кріплено таким чином.

1. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місце­вого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів Ук­раїни, а також міжнародних договорів, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

3. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті від­повідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4. У разі невідповідності нормативно-правового акта Консти­туції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою Ук­раїни, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

5. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Кон­ституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду Ук­раїни, суд звертається до Верховного Суду України для ви­рішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

6. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість яко­го надана Верховною Радою України, встановлені інші пра­вила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

7. У разі відсутності закону, що регулює відповідні право­відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні право­відносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних за­сад права (аналогія права).

Таким чином, законність у адміністративному процесі од­ночасно є':

— вимогою до суду здійснити усі процесуальні дії, а також ухвалити рішення у справі відповідно до закону;

— критерієм перевірки рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Усі наведені загальноправові принципи адміністративного процесу взаємопов'язані між собою, дотримання одного гаран­тує належну реалізацію іншого. Відтак, порушення принаймні одного з цих загальноправових принципів призводить до не­дотримання інших базових ідей адміністративного процесу.