§ 7. Джерела адміністративного процесуального права

Адміністративні процесуальні норми, які регулюють право­відносини за участю, по-перше, адміністративного суду та, по-друге, фізичних і юридичних осіб, містяться у низці норма­тивно-правових актів, які, з огляду на положення теорії держа­ви і права, прийнято іменувати джерелами права. Джерела ад­міністративного процесуального права вказують, де саме міс­тяться норми права, які упорядковують поведінку учасників адміністративного процесу, визначають їх статус та види, ви­черпно описують процедуру розгляду та вирішення публічно-правових спорів.

Хоча поняття "джерело права" в юридичній літературі і не отримало свого загальновизнаного тлумачення, але традиційно його розуміють як зовнішню форму вираження правових норм. Відповідно до положень теорії права джерелами права можуть виступати нормативно-правові акти, правові звичаї, судові прецеденти, правові угоди. Разом з тим наведений пе­релік джерел права не є вичерпним, оскільки тривають дис­кусії щодо віднесення до них ряду інших форм зовнішнього вираження правових норм. Так, в юридичній літературі спірним є питання щодо віднесення до джерел права рішень Конституційного Суду України'.

Поза формами закріплення і вираження норм права відпо­відно не існує права. З'ясування поняття і видів джерел права має не лише теоретичне, а й прикладне значення, оскільки такі джерела вказують, де саме закріплені необхідні правові норми та якою юридичною силою вони наділені.

Розпочинаючи аналіз джерел адміністративного процесу­ального права, насамперед слід назвати Конституцію Украї­ни від 28 червня 1996 року, яка відповідно до ї"ї ст. 8 має най­вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на підставі Конституції України і повинні відпо­відати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантоване.

Крім того. Конституція України визначає принципи, засади організації та здійснення адміністративного судочинства в дер­жаві (ст.ст. 124-129), гарантує фізичним і юридичним особам право на судовий захист своїх прав, свобод та інтересів (ст. 55).

У конституційних нормах закріплено правовий статус дея­ких учасників адміністративного процесу — людини і громадя­нина, органів державної влади (Верховної Ради України, Кабі­нету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, прокуратури, судових органів. Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим) та органів місцевого самоврядування.

Відтак Конституція України хоча і не містить адміністра­тивних процесуальних норм, однак закріплює основоположні засади здійснення адміністративного процесу, Основний Закон України є визначальним для національного законодавства, яке безпосередньо регламентує процедуру розгляду та вирішення публічно-правового спору в адміністративному суді.

Кодифікованим нормативно-правовим актом, який вичерпно регулює адміністративні процесуальні відносини, закріплює процедуру судового розгляду та вирішення публічно-правових спорів^ сКАС України.

Цей кодекс містить норми права, які визначають повнова­ження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністра­тивної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів 1 порядок здійснення адміністративного судочинства.

Поряд із кодифікованим нормативно-правовим актом (КАС України) джерелами адміністративного процесуального права є законодавчі акти (закони), які визначають систему, струк­туру і повноваження адміністративних судів, регулюють ок­ремі процесуальні питання, що виникають під час порушення та вирішення адміністративної справи, постановленая по ній судового рішення.

До таких законодавчих актів належать: 1) Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року'; 2) Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року^; 3) За­кон України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" від 18 березня 2004 року^; 4) Закон України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року .

Ще одну групу джерел адміністративного процесуального права утворюють підзаконні нормативно-правові акти 1) Президента України, 2) Кабінету Міністрів України, 3) Дер­жавної судової адміністрації.

До актів Президента України, які є джерелами адміністра­тивного процесуального права, належать, зокрема, укази "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Виший адміністративний суд України"' від 1 жовтня 2002 року; "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, за­твердження їх мережі та кількісного складу суддів" від 16 листопада 2004 року; "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністратив­ного суду України"' від 7 листопада 2002 року, "Про Поло­ження про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звіль­нення з цих посад"' від 10 грудня 2003 року.

Джерелом адміністративного процесуального права, при-ЙНЯ1ИМ органом виконавчої влади — Кабінетом Міністрів України слід визнати, наприклад, постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного дер­жавного реєстру судових рішень" від 25 травня 2006 року, якою передбачено формування та ведення Єдиного державно­го реєстру судових рішень, що постановляються також за ре­зультатами вирішення адміністративної справи (публічно-пра­вового спору).

Державна судова адміністрація України відповідно до по­ложень Закону України "Про судоустрій України" як суб'єкт, уповноважений здійснювати організаційне забезпечення діяль­ності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та ус­танов судової системи, приймає обов'язкові до виконання рі­шення щодо вдосконалення організаційного забезпечення ді­яльності судів.

Наприклад, Державна судова адміністрація України право­мочна визначати порядок підготовки та розгляду на засіданнях кваліфікаційної комісії суддів питань кваліфікаційної атестації професійного судді; Державна судова адміністрація України уповноважена визначати правила формування кадрового резер­ву на посади суддів місцевих та апеляційних судів.

Отже, норми права, встановлені Державною судовою адмі­ністрацією України, за своїм змістом переважно можуть бути охарактеризовані як організаційні, оскільки вони забезпечують належні умови проведення судового розгляду та вирішення адміністративної справи.

Норми, встановлені Державною судовою адміністрацією України, регулюють також й інші питання організаційного ха­рактеру, які так чи інакше пов'язані із забезпеченням належної якості здійснення адміністративного судочинства, зокрема, це: 1) вивчення практики організації діяльності судів; 2) розроб­лення і внесення у встановленому порядку пропозицій щодо її вдосконалення; 3) вивчення кадрових питань апарату судів; 4) прогнозування необхідної потреби у спеціалістах; 5) здійс­нення через Міністерство юстиції України та інші органи за­мовлення на підготовку відповідних спеціалістів; 6) ведення статистичного і персонального обліку даних про кадри судів; 7) підготовка матеріалів щодо призначення, обрання та звіль­нення суддів; 8) забезпечення необхідних умов для підвищен­ня кваліфікації суддів і працівників апарату судів; 9) створен­ня системи підвищення кваліфікації, організація проходження навчальної практики в судових установах і розроблення відпо­відних програм; 10) здійснення матеріального і соціального за­безпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів; 11) забезпечення у взаємодії з орга­нами суддівського самоврядування, судами та іншими право­охоронними органами незалежності, недоторканності і безпеки суддів; 12) організація впровадження в судах комп'ютеризації для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності; ІЗ) забезпечення судів необ­хідними технічними засобами фіксування судового процесу; 14) організація діяльності служби судових розпорядників (ст. 126 Закону України '"Про судоустрій України" від 7 люто­го 2002 року).

Проаналізовані вище джерела адміністративного процесу­ального права дозволяють навести такі їх ознаки:

— вони € зовнішнім способом вираження та закріплення норм, які регулюють адміністративний процес, упорядковують правовідносини, що виникають у межах цього процесу;

— джерела адміністративного процесуального права взаємо­пов'язані між собою та взаємообумовлені, оскільки, по-пер­ше, закріплюють загальнопоширені та загальнообов'язкові у суспільстві правила поведінки (Конституція України), по-друге, доповнюють, розвивають та деталізують положен­ня одне одного (КАС України, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти);

— відповідно джерела адміністративного процесуального пра­ва утворюють певну Ієрархічну систему, тобто акти нижчої юридичної сили відповідають і не суперечать актам вищої юридичної сили. Ієрархічність системи джерел адміністра-тив" го процесуального права може бути представлена та-к послідовністю: Конституція України — закони Украї­ни — підзаконні нормативно-правові акти;

— за своєю юридичною силою джерела адміністративного процесуального права є різними, це: 1) джерела найвищої юридичної сили, 2) законодавчі джерела; 3) джерела підза-конного нормативно-правового характеру;

— джерел адміністративного процесуального права існує знач­на кількість і жодне з них, точніше норми, що в них містяться, вичерпно не регулюють усі адміністративні про­цесуальні правовідносини. Тому неможливо вирішити публічно-правовий спір виключно на підставі лише одного нормативно-правового акта;

— джерело адміністративного процесуального права прийма­ється, як правило, уповноваженим органом державної влади у межах його компетенції. Залежно від суб'єкта, уповнова­женого приймати джерела адміністративного процесуально­го права, вони класифікуються на види: 1) джерела, які приймаються законодавчим органом; 2) джерела, які при­ймаються Президентом України 2) джерела, які приймають­ся органом виконавчої влади;

_джерело адміністративного процесуального права прийма­ється та набуває чинності відповідно до встановленої про­цедури, у відповідній формі та з набором відповідних необ­хідних реквізитів;

— із часом будь-яке джерело адміністративного процесуально­го права під впливом політичних, правових, соціальних та інших факторів може бути скасоване, змінене або ж його дія може бути призупинена.

Відтак, джерело адміністративного процесуального пра­ва— це спосіб закріплення та зовнішнього вираження адмі­ністративних процесуальніа норм: це система різних за своєю юридичною силою нормативно-правових актів, у яких закріп­лені ці норми.