4.11. Українські моделі оцінювання сили президентських повноважень

Як було зазначено раніше, дуже популярним виявився індекс президентських повноважень, розроблений американським дуетом – М. Шугартом і Дж. Кері. Але на це є декілька причин: 1). найбільш тривала історія використання індексу (адже він хронологічно вважається першим серед інших механізмі наукового аналізу); 2). простота модифікації індексу в залежності від національних параметрів. Не є винятком у даному плані Україна, щодо якої теж існують певні модельні варіації.

Досить цікава модель була запропонована М. Зелінською⁷⁰. Як критерії для проведення порівняльного аналізу є використано найважливіші норми Основного Закону, котрі потім зіставлено з практичним втіленням повноважень. Це дає змогу дати реальну оцінку президентській владі. За шкалою оцінювання повноважень глави держави використовується кодування: 1 – щодо повного володіння тим або іншим видом повноважень; 0,5 – для поділу повноважень з іншими гілками влади; 0 – якщо повноваження не належать президентові чи їх використання не залежить від нього.

Змінні повноважень закодовано наступним чином:

1. Зовнішньополітична діяльність президента: 1 – самостійність у прийнятті рішень щодо міжнародної політики; 0,5 – необхідність згоди парламенту та/або уряду на проведення окремого зовнішньополітичного курсу; 0 – це невтручання президента в цю сферу; 2. Призначення на посаду прем'єр-міністра й міністрів: 1 – президент призначає весь склад уряду самостійно; 0,5 – він ділить повноваження щодо призначення членів уряду із іншими; 0 – президент не має права призначати (чи формувати) уряд; 3. Можливість створювати допоміжні органи, через котрі здійснюється вплив на політику: 1 – президент може створювати допоміжні органи та служби; 0,5 – може створювати такі органи за згоди інших гілок влади або їхніх представників; 0 – не має права на створення окремих державних інститутів; 4. Повноваження виконавчої влади: 1 – повноваження у виконавчій владі належать винятково президентові; 0,5 – президент ділить дані повноваження з урядом; 0 – у глави держави немає права здійснювати виконавчі повноваження; 5. Законодавча ініціатива і право вето президента: 1 – у президента є повноваження в повному обсязі; 0,5 – президент може скористатися правом вето щодо законопроектів, але позбавлений права законодавчої ініціативи; 0 – президент не має права подавати законопроекти та права вето; 6. Розпуск парламенту: 1 – прерогатива із розпуску парламенту належить лиш президентові; 0,5 – президент ділить це повноваження з іншими органами або ж для цього президенту потрібна згода інших політичних акторів; 0 – у глави держави нема повноважень із розпуску парламенту; 7. Право недоторканності: 1 – президент не може бути усунутий із посади іншими гілками влади; 0,5 – президенту можуть висловити недовіру винятково через державну зраду зі згоди парламенту та за рішенням суду; 0 – президента можуть позбавити права недоторканності навіть через аморальну поведінку (процедуру імпічменту спрощено, наприклад, через рішення всезагального референдуму). Зрештою дана модель враховує особливості не тільки техніки М. Шугарта та Дж. Кері, проте й інших авторів, про яких мова йшла вище. Тому вона комбінована як за суттю, так за методологічним виконанням. Саме на цій основі слід стверджувати, що вона не є новою і парадигмальною – лиш уточнюючою. Неординарність у цьому випадку полягає в тому, що автор трактує силу повноважень глави держави (у республіці) як індекс президентури. Він визначається через складання числових даних наявних змінних, щодо яких позначка + визначає деяке посилення індексу. Три позначки "+" становлять додаткових 0,5 бала.

Дослідження випадку України дозволило М. Зелінській сформувати наступні висновки. По-перше, підтверджено тезу про надмірні президентські повноваження за умов чинності Конституції 1996-2004 років в Україні та тодішньої політичної практики: глава держави мав владу, наближену до максимального балу. По-друге, впадає в око дисонанс поміж конституційними положеннями, а також політичною практикою, яка значно посилює владу глави держави. Щодалі в країні наростали негативні явища та сильніше блокувалася дія деяких правових норм й інститутів, спостерігалося безвідповідальне ставлення до них, а в підсумку зростала кількість конституційних правопорушень. Аналогічна система відновлена в Україна після 2010 р. Проте із методологічної точки зору, даний індекс є занадто спрощеним і тому часто призводитиме до аналогічних висновків у випадку різних країн. Дуже помітно це у випадку країн, зокрема, напівпрезидентського – особливо президент-парламентського різновиду. Тому індекс потребує доопрацювання.

Ще одна спроба запропонувати індексний аналіз повноважень президентів (на прикладі також України) була здійснена Ю. Сургановою. Проте ця модель не є самостійною й так само, як попередня, створена на підставі використання надбань західноєвропейських та російських політологів – А. Кроувела, А. Сіароффа, а теж О. Зазнаєва (хоча методологічно дана модель схожа з моделлю М. Зелінської). Тут до аналізу залучено дев’ять маркерів⁷¹: 1. вибори президента; 2. носій виконавчої влади; 3. призначення кабінету міністрів; 4. вибори, після яких йде призначення нового уряду; 5. вотум недовіри; 6. право законодавчої ініціативи; 7. право вето; 8. розпуск парламенту; 9. контрасигнування актів президента. При кодуванні же перерахованих змінних, які вказують на властивий рівень президенціалізму (обсяг функцій і повноважень глави держави, що визначають його місце й роль у системі вищих органів державної влади), використані числові значення: конституційним нормам, які відповідають ознаці (володіння видом повноважень), присвоюється значення "1"; ознакам, які не відповідають даній вимозі – "0". У разі розподілу повноважень з іншими гілками влади (а це спільні або ж обмежені повноваження) присвоюється значення "0,5". Таким чином, про максимально властивий системі рівень президенціалізму свідчитиме результат у "9" балів. Наділенню президента тільки представницько-церемоніальними функціями та/або слабкості його позиції відповідатиме показник "0":

Таблиця