
- •Понятійний апарат регіональної економіки, її зв'язок з іншими науками.
- •2. Найважливіші принципи регіональної економіки.
- •Найважливіші чинники регіональної економіки.
- •Населення в Україні (статистичні дані).
- •Поняття трудових ресурсів.
- •6. Розподіл трудових ресурсів за різними сферами господарювання.
- •7. Працездатне і непрацездатне населення.
- •8. Природний рух населення України.
- •9. Поняття про міграції населення України та їх види.
- •10. Зовнішні міграції. Сальдо міграцій.
- •11. Внутрішні міграції їх різновиди.
- •12. Основні причини міграції.
- •13. Формування української нації та її сучасне розселення.
- •14. Виробнича і невиробнича сфери економіки
- •15. Зміна компонентів природи під впливом діяльності людини.
- •16. Поняття безробіття. Види безробіття.
- •17. Ринок праці. Міське і сільське населення.
- •18. Прп та його структура.
- •19. Земельні ресурси.
- •20. Водні ресурси.
- •21. Функціонування та удосконалення народногосподарського комплексу України.
- •22. Загальна характеристика промисловості України.
- •23. Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей промисловості.
- •24. Вугільна промисловість. Місце серед інших галузей.
- •25. Основні райони видобутку вугільної промисловості статистичні дані.
- •26. Нафтова промисловість, основні райони видобутку.
- •27. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів.
- •28. Газова промисловість видобуток природного газу в Україні.
- •29. Визначальні принципи у розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні.
- •30. Поняття апк.
- •31. Галузевий склад сільського господарства.
- •32. Основні проблеми і перспективи розвитку та розміщення галузей апк.
- •33. Значення транспорту в народному господарстві, його вплив на регіональну економіку, та формування регіональних господарських зв’язків.
- •34. Характеристика розвитку та розміщення окремих видів транспорту. Їх взаємодія у транспортних вузлах.
- •35. Галузева структура хімічної промисловості.
- •36. Фактори що зумовлюють розвиток та розміщення підприємств хімічної промисловості.
- •37. Економічна оцінка сировинної бази. Енергомісткість основних підгалузей хімічної промисловості.
- •38. Лісова промисловість. Галузева структура лісової промисловості.
- •39. Сучасний стан та особливості розміщення лісозаготівельної, деревообробної целюлозно- паперової промисловості.
- •40. Міжнародний поділ праці.
- •41. Місце України у світовому територіальному поділі праці.
- •42. Об’єктивні передумови розміщення зовнішньо – економічних зв’язків що впливають з необхідності поглиблення міжнародного поділу праці.
- •43. Створення спільних підприємств і міжнародних об’єднань за участю українських та іноземних організацій і фірм.
- •44. Інтеграція України у світову економіку.
- •45. Економіко-географічне положення та його господарська оцінка.
- •46. Поняття про економічні проблеми та їх прояв на території України.
43. Створення спільних підприємств і міжнародних об’єднань за участю українських та іноземних організацій і фірм.
У сучасних економічних відносинах між державами використовуються різні форми спільного підприємництва як альтернатива повному поглинанню однієї фірми іншою або їх злиттю. Спільне підприємство має особливе значення в торгівлі між Сходом і Заходом і з країнами, що розвиваються. Більшість цих країн прийняли спеціальне законодавство, що спрямоване на заохочення іноземних інвестицій і одночасно захищає їхні власні життєво важливі інтереси.
Основою економічного розвитку спільного підприємництва є транснаціоналізація виробництва, глобалізація господарських процесів, що у сукупності охоплюють широке коло країн у системі міжнародного поділу праці, поглиблюють інтеграційні процеси їхньої взаємодії.
Механізм спільного підприємництва складається зі складної системи, що охоплює п'ять основних структурних рівнів: мега-, мета-, макро-, мезо- і мікрорівень.
Мегарівень — це рівень міжнародного співробітництва, що виявляється в системі ООН та її економічних і юридичних інститутів. На цьому рівні з одного боку формуються загальні положення і підхід, що характеризують мету і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин, а з іншого боку — розробляються рекомендації зі здійснення цієї діяльності з високим ступенем конкретизації теоретичних і практичних моделей.
На метарівні, тобто на регіональному та міждержавному рівні, загальні положення адаптуються до особливостей регіонального і міждержавного співробітництва.
Роль середовища при формуванні механізму спільного підприємництва відіграє макрорівень, тобто рівень окремо взятої країни. Економічні зв'язки і відносини мезорівня відбивають галузевий зріз спільного підприємництва. Істотного впливу на механізм спільного підприємництва вони не мають, тому адаптуються до особливостей економіки галузі чи сфери виробництва.
Вирішальний вплив на ефективність формування та функціонування механізму спільного підприємництва здійснює взаємодія двох його підсистем макро- і мікрорівня. Сукупність організаційно-економічних і правових норм макрорівня складає зовнішнє середовище, якісна і кількісна характеристики якого визначають ступінь реалізації можливостей у механізмі спільного підприємництва мікрорівня.
Кожен рівень складається з чотирьох головних блоків: економічні інструменти, вартісні або товарно-грошові інструменти, програмно-координаційні форми, інституціональні структури та правові норми, що у своїй сукупності визначають характер діяльності, спосіб функціонування і ступінь свободи господарських суб'єктів.
У міжнародній торгівлі найбільш важливими формами спільного підприємництва є:
♦ спільне підприємство;
♦ організація спільного збуту;
♦ консорціум;
♦ об'єднання.
У сучасній обстановці інтенсифікації міжнародної торгівлі спільне підприємство є найкращою формою співробітництва між фірмами різних країн. На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного і змішаного підприємницького капіталу, а з іншого — як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. Від експорту, що виступає як одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, спільне підприємництво відрізняється тим, що воно формує партнерство іноземної і місцевої фірми. Тому низка компаній може об'єднуватися виключно з метою стимулювання свого експорту. Вони можуть або створити спільну експортну організацію, або використовувати один з методів реалізації продукції на ринку.
У сучасних умовах можна використовувати дві форми співробітництва на ринках за кордоном:
а) групова компанія зі здійснення продажів. Вона створюється як компанія, обмежена частками капіталу тих виробників, виробу яких не конкурують, а охоплюють весь спектр виробів у певній галузі, наприклад, деталі машин.
б) дочірня експортна компанія, що цілком належить іншій фірмі. Такий тип організації використовують великі виробничі концерни, що складаються з взаємозалежних компаній, які перебувають під тим самим фінансовим контролем. Завданням такої експортної компанії є організація експорту всієї групи компаній.
Консорціум — це організація, створена для співробітництва двох чи кількох компаній як єдиної юридичної особи для конкретної й обмеженої мети. Консорціуми для будівництва за кордоном АЕС, металургійних підприємств, шинних заводів, доменних печей та прокатних станів, ливарних виробництв, паперових фабрик, нафтопереробних заводів і загальних великомасштабних інженерних проектів (подібні організації існують у Франції, Нідерландах, Німеччині і Швейцарії). Іноді міжнародні консорціуми створюються фірмами різних країн. Вони особливо зручні для виконання програм міжнародного розвитку, спонсорами яких є Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський фонд розвитку ЄЄ та подібні міжнародні органи.
Питання про те, як розподілити відповідальність між членами консорціуму, якщо виникли труднощі через помилку одного з учасників, регулюється установчими документами, у яких розмежовано взаємні права й обов'язки учасників консорціуму.
У Європейському співтоваристві допускається створення нової правової форми об'єднання — Європейського об'єднання економічних інтересів. Об'єднання створюється на підставі договору і має бути зареєстроване в тій країні ЄЄ, де має свою офіційну адресу.
Ціль Об'єднання — стимулювання чи розвиток ділової активності учасників, удосконалення чи підвищення результатів такої активності. Форма такого об'єднання може використовуватися:
♦ для створення спільного бюро закупівель;
Об'єднання збирає різні замовлення своїх учасників на аналогічні вироби і на основі об'єднаних замовлень прагне забезпечити гарну піну від постачальників.
♦ для створення спільного бюро продажів;
Виробники аналогічної продукції поєднуються для вивчення ринку і за необхідності приймають спільну торгову марку, під якою рекламуються товари і під який здійснюється пошук покупців. Замовлення розподіляються серед своїх учасників відповідно до установлених ними умов.
♦ для створення організації з надання спеціалізованих послуг.
Учасники Об'єднання, що бажають здійснювати певні ділові операції, важливі для них, доручають Об'єднанню виконання цих функцій від свого імені.
♦ для представлення учасників в індивідуальних угодах.
Учасники Об'єднання, зацікавлені в договорі, масштаб якого занадто великий для кожного з них, створюють Об'єднання для участі в аукціоні (торгах) від імені учасників.
Цілі Об'єднання повинні обумовлюватися в договорі про створення Об'єднання.
Об'єднанню не потрібний первісний капітал на відміну від компанії, і воно не залучає стороннього капіталу. Договір, яким оформляється Об'єднання, за необхідності може вимагати від його учасників певних внесків готівкою. Учасники несуть без обмежень солідарну відповідальність спільно чи роздільно за боргами Об'єднання, однак кредитори Об'єднання не можуть порушити справи в суді проти учасника об'єднання з виплати боргу Об'єднання без попереднього письмового повідомлення.
Спільне підприємство (СП) — відносно нова організаційно-соціальна форма міжнародного підприємництва.
Спільне підприємство — це така форма господарського і правового співробітництва з іноземним партнером, у межах якої створюється спільна власність на матеріальні і фінансові ресурси, використовувані для виконання виробничих, науково-технічних, зовнішньоторговельних та інших функцій.
Спільне підприємство може:
♦ мати форму ділового співробітництва між учасниками для конкретної мети: комерційної, фінансової чи технічної;
♦ мати одне чи кілька підприємств — учасників нерезидентів, а інші в його складі резиденти;
♦ мати різну правову форму;
♦ може бути створене як на тривалий, так і на обмежений термін.
Спільне підприємство можна розглядати як:
а) форму міжнародного бізнесу;
б) специфічний (новий) суб'єкт міжнародного бізнесу;
в) спосіб входження в закордонний ринок;
г) різновид прямого іноземного інвестування;
ґ) форму господарювання в країнах з перехідною економікою;
д) одну з різновидів стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що мають певні переваги за рахунок синергетичного ефекту взаємодії різнонаціональних партнерів.
Відповідно до Закону України "Про підприємництво" спільне підприємство — це суб'єкт підприємництва, заснований на об'єднанні майна різних власників. А в Законі України "Про іноземні інвестиції" термін "спільне підприємство" уже не використовується, тому що іноземні інвестори можуть створювати підприємства чи брати участь у їхньому створенні разом з українськими фізичними і юридичними особами, і такі суб'єкти господарювання одержали назву "підприємство з іноземними інвестиціями".
У науковій літературі та у документах ООН під спільним підприємством розуміють економічну форму зв'язків, яким притаманні такі ознаки: спільний капітал, спільне здійснення господарської діяльності і управління, розподіл прибутків і ризиків.
Розрізняють дві форми спільних підприємств:
♦ корпоративні спільні підприємства, що називаються також капіталізованими чи акціонерними;
♦ договірні спільні підприємства, які називають ще контрактними.
Характерною рисою корпоративного спільного підприємства є те, що спільна справа ведеться в корпоративній формі. Ця форма спільного підприємництва має бути якомога більш гнучкою. Найчастіше сторони обирають форму приватної компанії з обмеженою відповідальністю, і їхній інтерес у спільному підприємстві визначається пайовою участю в акціях.
При договірному типі спільних підприємств корпоративна структура не використовується як основа, і сторони спираються тільки на свої договірні зобов'язання.
СП мають ряд безперечних переваг порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Діяльність таких підприємств дозволяє комплексно вирішувати цілий ряд економічних завдань, серед яких можливість одержання передових технологій і досвіду управління, прискорення створення і випуску нових видів продукції, зниження рівня ризику й економія на капіталовкладеннях.
Створення СП часто стає єдиним засобом виходу наших підприємств на закордонний ринок з його твердим конкурентним середовищем. Спільна підприємницька діяльність може здійснюватися при створенні юридичної особи — підприємства з іноземними інвестиціями і без створення юридичної особи, на основі інвестиційного (інноваційного) договору.
Залежно від ступеня зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо спільних підприємств. Мотиви об'єднання можуть бути різними, але в їхній основі практично лежить одна з чотирьох стратегій, що обумовили виникнення спільного підприємництва.