Завершення війни «Пурпурової і Білої Троянд», політична централізація держави

Настав період відносного миру, та в 1483 Едуард IV несподівано помер. Його брат Річард Глостер одразу ж виступив, щоб завадити непопулярній родині Вудвіль захопити у свої руки владу при малолітньому синові померлого короля Едуарді V. Використавши як привід підозрілу законність шлюбу Едуарда IV, Глостер узурпував трон і став королем Річардом III. Узурпація й те, що Річарда підозрювали у вбивсті Едуарда V та його молодшого брата (принци у Тауері), споровокували кілька повстань. Врешті-решт Генрі Тюдор, далекий родич ланкастерських королів, якому, проте, у спадок перейшло право на трон, зумів здобути перемогу. Річард III був убитий у битві при Босворті в 1485 році.

Прихильники родини Йорків повстали в 1487 році, але зазнали невдачі. Спорадичні бунти продовжувалися до 1499 року.

Наслідки

За тридцять років громадянської війни загинуло біля чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів. Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів в цілому була знищена. Генрі Тодор коронувався як Генріх VII і заснував нову династію. Він одружився з дочкою Едуарда IV Єлизаветою, спадкоємицею дому Йорків. Династія Тюдорів правила до 1603 року.

Зміни в суспільному ладі.

К концу XV в. английское крестьянство разделилось на две основные группы - фригольдеров и копигольдеров. В отличие от фригольдеров копигольдеры - потомки прежних крепостных - продолжали нести ряд натуральных и денежных повинностей по отношению к феодалам. Их права на земельные участки были основаны на копиях решений манориальных судов.

У війні Білої та Червоної троянд, як уже зазначалось, майже повністю була винищена стара англійська феодальна знать, котрій з 1215 р. належала ви­рішальна роль в економічному і політичному житті країни. Домінуючі позиції посідало нове, капіталізоване дворянство, яке в міру подальшого розвитку економіки, тісно пов'язаної з торгівлею, окрема зовнішньою, було щораз тісніше пов'язане з буржуазією. Нове дворянство (джентрі) та буржуазія були сторонниками міцної королівської влади. Власне у цьому вони вбачали забезпечення спокою в країні, створення єдиного внутрішнього ринку, засіб розширення території країни, здобуття зов­нішніх ринків збуту для товарів, що вироблялись у Англії.

З початку XVI ст. капіталістичне переродження крупного зе­мельного володіння у країні значно прискорилось. Насамперед це виявилось у розвитку земельної оренди. Новому дворянству було невигідно мати справу зі селянами — копігольдерами. їхні повинності та виплати дворянам-землевласникам визначались мі­сцевими звичаями і не могли бути самовільно збільшені. Тому землевласники-дворяни радше здавали землю в оренду, часто і великим „оптовим" орендаторам (які, в свою чергу, могли здава­ти її дрібним, невеликими ділянками). У цьому випадку земле­власник завжди мав змогу підвищити ренту, якщо збільшува­лись прибутки орендатора з орендованої ним землі.

Почав відмирати цеховий устрій у містах, інтенсивно розвивав­ся капіталізм — мануфактура, виникали й промислові підприємс­тва. Зародились буржуазна (фінансова, промислова, торговельна) і робітнича верства. Змінювалося становище селянства. Землеробство стало менш вигідним, ніж вівчарство. Тому продовжувався процес насильни­цького обезземелення дворянством селян, процес „обгороджуван­ня" селянських і общинних земель.

На селі, крім обезземелення селян, відбувався процес розшару­вання селян на багатших, малоземельних орендаторів і найми­тів, сільськогосподарських робітників. Чимало заможних селян намагались звільнитися від общин­них порядків землекористування, що заважали їм вільно та ста­більно працювати, підвищувати прибутковість господарства. Вони також захоплювали й обгороджували общинні угіддя та пасови­ща і свої наділи, сприяючи розоренню общинників-односельців. Маси обезземелених селян продовжували бродити Англією.

До кінця XVI ст. із представників різних соціальних груп мі­ста та села — заможних селян, дрібних і середніх дворян, купців якраз і утворився прошарок заможних капіталістичних ферме­рів, що мали землю у власності або платили дворянам-землевлас-никам за її оренду капіталістичну ренту.

Особливості англійського абсолютизму.

Отже, порівняно з абсолютистськими монархіями континен­тальних держав (Франції, Іспанії та ін.) англійський абсолютизм мав незавершений характер. Це виявлялося передусім у тому, що продовжував існувати і діяти станово-представницький орган парламент. Англійські королі не змогли його ліквідувати, як у Франції Генеральні штати, бо парламент був сконсолідованим, міцним органом, його не послаблювали гострі, часто непереборні протиріччя між станами.

Збереження парламенту, а, отже, і його повноважень у сфері фінансів, законодавства і судочинства, суттєво обмежувало коро­лівську владу.

По-друге, король не зміг ліквідувати й місцевих органів самовря­дування, хоча їх значення і впало. Отже такої централізації та бюро­кратизації державного апарату, як на континенті, тут не існувало.

По-третє, без достатньої кількості грошей (фінанси продовжу­вав контролювати парламент) король не міг створити менш-більш значної професійної найманої армії, яка слугувала б опорою його влади, а парламент не виділяв достатніх коштів на армію, моти­вуючи це тим, що на суші на Англію ніхто не нападав (її, мовляв, надійно захищає море, де домінує англійський флот.

По-четверте, король не мав надійного адміністративно-управ-лінського апарату на місцях, оскільки, згідно з давньою, ще з часів Вільгельма традицією, місцеві урядовці та судді признача­лися зі середовища місцевого дворянства чи буржуазії.