- •Увага! Культурний варіант!
- •Розвиток системи місцевого управління та правосуддя
- •Коронери і констеблі
- •Мирові судді
- •Вищі суди загального права
- •Королівське роз’їзне судочинство
- •Суди асизів.
- •Велике і мале журі присяжних
- •Обмеження юрисдикції манорних і церковних судів.
- •Абсолютна монархія (хv – середина хvіі ст.Ст.).
- •Завершення війни «Пурпурової і Білої Троянд», політична централізація держави
- •Зміни в суспільному ладі.
- •Правління Генріха vіі (1485-1509рр.).
- •Державна реконструкція. Посилення королівської влади.
- •Королівська адміністрація.
- •Таємна рада.
- •Зоряна палата.
- •Висока комісія.
- •Вестмінстерські суди.
- •Сесія мирових суддів. Мировий суддя.
- •Місцеві органи влади і управління. Настоятель приходу.
- •Зібрання прихожан.
- •Абсолютизм і церква.
- •Правління Генріха vііі.
- •«Акт про супрематію» (1534р)
- •Політична доктрина абсолютизму. Правління Стюартів (1603-1649 рр.).
- •«Істинний закон вільних монархій» (1603 р.).
- •Право Особливості феодального права Англії. Джерела права. Англосаксонські закони. Закони короля Етельберта (початок vіі ст.). Закони короля Альфреда Великого (іХст.).
- •Відображення в законах феодальних відносин. Злочини і покарання. Композиція. Особливості покарань за майнові злочини.
- •Судочинство.
- •Статутне право.
- •«Загальне право» (з середини хііі ст.).
- •«Право справедливості» (з хіv ст.).
- •Право власності. Феодальні земельні держання в «загальному праві».
- •«Заповідні землі».
- •Інститут довірчої власності.
- •Статут про користування 1535 р.
- •Зобов’язальне право. Особливості договору в англійському праві. Форми позовів.
- •Доктрина «зустрічного задоволення».
- •Статут «про купців» 1285 р
- •Статут 1585р. Про заборону безвідплатної передачі земель.
- •Шлюбно-сімейні відносини.
- •Кримінальне право. Система злочинів.
- •Уява про об’єктивну відповідальність.
- •«Вражаюча доктрина Кока».
- •«Фелонія». «Мала зрада». «Вища зрада». «Місдімінор»
- •Судовий процес.
Розвиток системи місцевого управління та правосуддя
Місцеве управління значною мірою грунтувалось на засадах самоуправління. Найбільшою адміністративною одиницею об'єднаного королівства були графства (вони існували в окремих королівствах і до об'єднання, наприклад, в Уессексі). Очолював графство елдормен (eldormen). їх призначав король за погодженням з вітанагемотом із місцевої знаті або танів. Елдормен був представником короля і виконавцем його законів і розпоряджень. Він скликав при потребі ополчення, командував ним, головував на зборах графства. За виконання своїх обов'язків отримував частину судових штрафів, мит і міських податків. Його особа, будинок, фортеця (замок), майно мали спеціальну королівську опіку. Наприклад, за вторгнення до замку елдормена загрожував штраф 60 шилінгів (до замку тана — ЗО). Посади елдорменів, на які королі здебільшого призначали осіб із місцевої знаті, швидко перетворились у спадкові, що робило елдорменів незалежними від короля. Елдормен, а потім шериф двічі на рік скликали збори графства (shiremoot, folkmoot). До складу зборів входили елдормен, шериф, місцевий єпископ, інше духовенство, всі землевласники та від кожної сільської общини староста, священик і по четверо найповажніших їхніх представників. Збори графства мали судові функції (розглядали окремі цивільні, кримінальні та церковні справи), адміністративні, фінансові (пов'язані зі збором податків), стосовно скликання ополчення, питання безпеки у графстві тощо. Графства поділялись на сотні (hundred), які очолювали сотники, що обирались на зборах сотні (згодом їх призначав король). У зборах брали участь усі землевласники або їх управителі, священики, староста і чотири представники з кожної общини (села), що розташовувалась на території сотні.
Шериф
Інколи королі призначали одного елдормена на кілька графств. У таких випадках король у кожне графство призначав ще й постійного урядовця — шерифа (з кінця Х-початку XI ст.). Шериф спочатку контролював надходження податків із графства до королівської скарбниці. Згодом, з посиленням влади короля, зміцнилося й становище шерифів. Вони стали першими помічниками елдорменів і зосереджували основні функції управління графствами: адміністративні, судові, фінансові, військові. Крім того, королі почали призначати шерифів у кожне графство Щоправда, впродовж XIV ст. шерифи втратили значну частину своїх повноважень, головно у галузі судівництва. Це пояснювалося недовірою королів до шерифів які призначалися з місцевої знаті. Королі побоювалися „феодалізації" цієї посади, перетворення її на спадкову. Не випадково після міжусобних війн у XIII ст. посада шерифа стала короткотерміновою (на рік), на цю посаду призначав король за рекомендацією королівської ради, а не за бажанням місцевої знаті (з 1340 p.). Повторне зайняття посади допускалось лише після трирічної перерви.
Поступово зникла практика об'їзду шерифами території своїх графств і контролю над місцевою адміністрацією. Вони втратили право (у XV ст., за Едуарда IV) командування збройними силами (ополченням) графства, значну частину повноважень у фінансовій сфері.
Бейліф
Самоуправління було організоване і в містах, на чолі яких стояли виборні мери. У Лондоні голова міста називався лорд-мером.Главою королівської адміністрації у графстві залишався шериф, сотні — його помічник бейліф.