- •Увага! Культурний варіант!
- •Розвиток системи місцевого управління та правосуддя
- •Коронери і констеблі
- •Мирові судді
- •Вищі суди загального права
- •Королівське роз’їзне судочинство
- •Суди асизів.
- •Велике і мале журі присяжних
- •Обмеження юрисдикції манорних і церковних судів.
- •Абсолютна монархія (хv – середина хvіі ст.Ст.).
- •Завершення війни «Пурпурової і Білої Троянд», політична централізація держави
- •Зміни в суспільному ладі.
- •Правління Генріха vіі (1485-1509рр.).
- •Державна реконструкція. Посилення королівської влади.
- •Королівська адміністрація.
- •Таємна рада.
- •Зоряна палата.
- •Висока комісія.
- •Вестмінстерські суди.
- •Сесія мирових суддів. Мировий суддя.
- •Місцеві органи влади і управління. Настоятель приходу.
- •Зібрання прихожан.
- •Абсолютизм і церква.
- •Правління Генріха vііі.
- •«Акт про супрематію» (1534р)
- •Політична доктрина абсолютизму. Правління Стюартів (1603-1649 рр.).
- •«Істинний закон вільних монархій» (1603 р.).
- •Право Особливості феодального права Англії. Джерела права. Англосаксонські закони. Закони короля Етельберта (початок vіі ст.). Закони короля Альфреда Великого (іХст.).
- •Відображення в законах феодальних відносин. Злочини і покарання. Композиція. Особливості покарань за майнові злочини.
- •Судочинство.
- •Статутне право.
- •«Загальне право» (з середини хііі ст.).
- •«Право справедливості» (з хіv ст.).
- •Право власності. Феодальні земельні держання в «загальному праві».
- •«Заповідні землі».
- •Інститут довірчої власності.
- •Статут про користування 1535 р.
- •Зобов’язальне право. Особливості договору в англійському праві. Форми позовів.
- •Доктрина «зустрічного задоволення».
- •Статут «про купців» 1285 р
- •Статут 1585р. Про заборону безвідплатної передачі земель.
- •Шлюбно-сімейні відносини.
- •Кримінальне право. Система злочинів.
- •Уява про об’єктивну відповідальність.
- •«Вражаюча доктрина Кока».
- •«Фелонія». «Мала зрада». «Вища зрада». «Місдімінор»
- •Судовий процес.
Статут про користування 1535 р.
Чтобы изъять церковные земли, английский парламент принял в 1535 году так называемый статут о пользовании (statute of uses), которым было постановлено, что в тех случаях, когда одно лицо владеет имуществом в интересах другого лица, фактически собственником земли признается тот, в чьих интересах земля используется. Этот статут на некоторое время затормозил распространение действия института доверительной собственности, но не ликвидировал его. Суды с помощью сложной конструкции "право пользования на пользование" стали успешно обходить статут. Это "вторичное пользование" и стало известно как trust, т.е. доверительная собственность в собственном смысле слова, защищаемая канцлерским судом.
Доверительная собственность широко стала возрождаться светскими властями после реформации, когда было существенно ограничено церковное землевладение и почти исчезла церковная благотворительность.
Зобов’язальне право. Особливості договору в англійському праві. Форми позовів.
Зобов'язальне право. Ще в англосаксонський період у Англії почали розвиватися договірні відносини, але самого поняття „договір", „угода" не існувало. В нормандський період виникло це поняття — контракт (contract), який породжував права й обов'язки сторін. Однак за англійським правом кожен договір — це домовленість, але не кожна домовленість — це договір.
Підстави виникнення зобов'язань — з договорів і з деліктів. Кожна з них вимагала для свого захисту певних форм позовів.
Одним з найдавніших позовів, відомих „загальному праву", був позов про борг (позов про несправедливе утримання). Другою ранньою формою був позов про відплату, тобто договірне зобов'язання у чітко визначеній формі, на підставі якого одна сторона мусила вчинити певні дії на користь іншої.
Этот иск, первоначально применяемый в отношениях между лордом и управляющим манора, был связан с отчетом лица, которому были доверены чужие деньги и которое должно было предоставить собственнику отчет об их использовании. Иск стал применяться впоследствии в торговой практике, в деятельности товариществ. Гленвилль рассматривал этот иск также в ряду деликтов о "несправедливом удержании", обосновывая тем самым его использование и в случае займа, продажи, сдачи в наем, поклажи и пр. Иск об отчете (про відплату?) был закреплен вскоре и в статутах Эдуарда 1 1267 и 1285 гг.
Должник в итоге получал определенную материальную выгоду без соответствующей оплаты с его стороны. Применение иска "об отчете" ограничивалось и тем, что ответственность должника непосредственно связывалась с получением только денежного возмещения.
Потім з'явився позов про домовленість. Він вимагав від боржника виконати зобов'язання, скріплене печаткою. Тут визначальним моментом стало не несправедливе збагачення однієї зі сторін, а сам факт укладення угоди (признання основної засади приватного права про „святість", непорушність договору).
Оскільки розвиток ринкових відносин неминуче вимагав уникати крайнього формалізму угод, суди „загального права" почали надавати захист і неформальним, у тому числі словесним угодам. У XV ст. як різновид позову про правопорушення, метою котрого був захист особи і майна від посягань, з'явився позов про захист словесних угод.