«Право справедливості» (з хіv ст.).

Оскільки „загальне право" все-таки продовжувало залишатись консервативним, заформалізованим, судочинство було дорогим, довготривалим, то в XIV ст. в Англії виникло „право справед­ливості" (equity). Творили його король і лорд-канц­лер. Спочатку як „милість" на скарги відповідав сам король. Коли ж кількість їх зросла, „справедливе" вирішення було покладене на канцлера. Заради „милосердя" лорд-канцлер почав видавати накази про виклик порушника в канцлерський суд. У ньому без формальної про­цедури ці справи розглядались і виносились „справедливі" рішен­ня.

„Право справедливості"дозволяло суддям суду короля і лорда-канцлера не шукати звичаїв, преце­дентів, залишаючи розв'язання багатьох спірних питань на розсуд самих суддів. Створювався певний „інструментарій" цієї справедливості, вироблялися певні засади, накопичувались рішен­ня, стали публікуватися звіти (з 1557 p.).

Наймасовішими справами у суді лорда-канцлера були справи про довір­чу власність (трасту), тобто випадків, коли одна особа передавала своє майно іншій особі, причому остання розпоряджалася ним в інтересах власника чи третьої особи за вказівкою власника. „Загальне право" не визнавало цього інституту, а насправді він набув значного поширення. Канцлерський суд, розглядаючи ці позови, почав виходити з наміру винної сторони при складанні договору. До сфери канцлерської юрисдикції потрапили й договори, укладені усно, без свідків, котрих не брали до розгляду суди „загального права", бо сторони як зацікавлені особи не могли свідчити у цих судах, а документів чи свідків не було.

Отже, „право справедливості" мало такі засади:

• встановлення справедливості — це „милість короля", а не природне право потерпілого;

• „право справедливості" не може бути надане на шкоду прав осіб, що грунтуються на „загальному праві", якщо тільки ці осо­би не вчинили неправомірних дій;

• там, де виникає колізія між нормами „права справедливос­ті" та „загального права", діють норми останнього;

• де виникає колізія між нормами самого „права справедли­вості", належить захищати ті права, які виникли раніше в часі, або ж піддаватися під дію „загального права";

• той, хто домагається справедливості, повинен сам поступа­ти справедливо;

• „право справедливості" визнає пріоритет закону, але не допус­кає посилання на закон з метою досягнення нечесної мети та ін.

„Право справедливості" створювалося, щоб надати „загальному праву", гнучкості, ефективності, створити нові засоби захисту пору­шених прав та інтересів у сферах суспільних відносин, які не захищалися нормами „загального права".

Право власності. Феодальні земельні держання в «загальному праві».

Право власності. Характер всієї правової системи країни ви­значало право феодальної власності, зокрема на землю. Землеволо­діння, яке становило у феодальному суспільстві основу багатства визначало як становище людини у суспільстві, так і її права та обов'язки перед державою. Тому поземельні відносини визнача­ли характер і зміст не лише права власності, а й сімейного та спадкового права.

Право власності на землю в Англії було неоднорідним, склад­ним. Це пояснювалось, зокрема, збереженням у добу Середньовіччя певного прошарку вільних селян-власників землі, а також верхов­ною власністю на землю англійського короля, яка так чи інакше визначала інші форми феодального земельного держання.

Королевские пожалования земли (бокленд) были распространены еще в донормандской Англии наряду с фольклендом ("народной землей") или землевладением типа аллода.

Земельные права определялись двумя главными понятиями tenancy — владение, держание и estate — объем владельческих прав, правовых интересов (их продолжительность, возможность отчуждения и пр.). Владение (tenancy) в свою очередь было свободным или несвободным.

Свободное владение (freehold) — это владение землей, полученной или на условиях несения рыцарское службы, или по праву личной службы, а также землевладение свободного крестьянина, который уплачивал лорду фиксированную сумму денег и подпадал под его юрисдикцию (сокаж). Несвободное держание, связанное с личными и поземельными повинностями крестьянина в пользу лорда, со временем превратилось в наследственное право феодальной аренды и получило название copyhold, поскольку условия этой аренды фиксировались в копиях протоколов манориальных судов. Несвободное держание первое время не защищалось в королевских судах. В XV в. иски, связанные с ним, стали рассматриваться в канцлерском суде.

(З плином часу усталились два основних види володіння зем­лею — вільне та невільне. Землі, отримані від короля великими феодалами, а від них — рицарями і вільними селянами, вважа­лись вільними держаннями. Невільними були земельні ділянки, що належали вілланам, бордаріям і коттерам.

Повинності держателів вільних земель були чітко визначені, а їх володільці користувались захистом королівських судів, що застосовували норми „загального права". Повинності держателів невільних земель не були чітко визначені, й спори, що виникали, розглядались патримоніальними судами.

Вільне держання покладало на його володільця обов'язок вій­ськової служби королю або сплати замість неї „щитових" гро­шей. Окрім того, вільний володілець був зобов'язаний виплачу­вати сеньйорові певну суму грошей при переході землі у спадок. Сеньйор землі у випадку смерті володільця ставав опікуном його малолітніх дітей і користувався прибутками від володіння. Воло­діння переходило до безпосереднього сеньйора, коли держатель не залишав спадкоємців).

Крім того, в англійському праві розрізнялось рухоме й неру­хоме майно і, у зв'язку з цим, поділ речей на реальну та персональ­ну власність. Різними були й форми позовів щодо захисту цієї власності. Реальними позовами захищались найважливіші речі, які тоді повертались їх власникові, — родова нерухомість, королів­ські держання, право на титул. Усі інші речі та права захищались персональними позовами (personal property), за якими можна було як мінімум вимагати відшкодування.

В середньовічному праві Англії відома й застава — для забезпечення виконання угоди, в тому числі землі. Після вико­нання зобов'язання боржником кредитор повинен був повернути землю боржникові.