Політична доктрина абсолютизму. Правління Стюартів (1603-1649 рр.).

З 1603 року до влади прийшла династія Стюартів, її першим представником був Яків І. Саме його авторству належить політичний трактат під назвою “Істинний закон вільної монархії” (1603 року), що відображав власне його погляди та ставлення щодо розподілу влади всередині держави. А саме, йшлося про те, що парламент не може мати законодавчих прав, він може видавати закони, але лише в тому разі, якщо будуть затверджені королем. Не може бути ніякої конституційної монархії, оскільки “не у владі парламенту видання будь - якого закону чи статуту без того, щоб королівський скіпетр не доторкнувся до нього” [12: 15]. В такій ситуації відбувається ріст парламентської опозиції, яка особливо посилилась за наступника Якова І Карла І.

Після смерті Єлизавети запановує нова династія Стюартів (1603-1649). Правління Якова I (1566-1625) і Карла I (1600-1649) відмічене релігійною і політичною боротьбою. Правління Стюартів співпало з розквітом абсолютизму в Франції.

Необмежена влада французького короля спонукала Стюартів остаточно позбавити парламент всякого значення. Роки без правління парламенту супроводилися розширенням функцій Високої комісії і Зоряної палати.

Останнім з династії Стюартів був Карл I. У його політичному підході домінували ідеї про те, що королівська влада не залежить згоди народу і парламенту в зв'язку з своїм божественним походженням, що влада корони розповсюджується на всю країну, що король відповідає хіба що перед Богом або іншими королями, що парламент існує тільки по милості короля. У відповідь на це Англійський парламент повів боротьбу за відновлення своїх прав. Особливо гострою ця боротьба була при правлінні Карла I, змушеного звернутися до парламенту за субсидіями для ведення війни з Іспанією і Францією.

Таке абсолютистське уявлення про державу не відображало соціальних і політичних реалій Англії XVII ст. і рано або пізно повинне було стати ще одним чинником прискорення гострої державно-політичної кризи, що завершилося революцією.

«Істинний закон вільних монархій» (1603 р.).

З 1603 року до влади прийшла династія Стюартів, її першим представником був Яків І. Саме його авторству належить політичний трактат під назвою “Істинний закон вільної монархії” (1603 року), що відображав власне його погляди та ставлення щодо розподілу влади всередині держави. А саме, йшлося про те, що парламент не може мати законодавчих прав, він може видавати закони, але лише в тому разі, якщо будуть затверджені королем. Не може бути ніякої конституційної монархії, оскільки “не у владі парламенту видання будь - якого закону чи статуту без того, щоб королівський скіпетр не доторкнувся до нього” [12: 15]. В такій ситуації відбувається ріст парламентської опозиції, яка особливо посилилась за наступника Якова І Карла І.

Право Особливості феодального права Англії. Джерела права. Англосаксонські закони. Закони короля Етельберта (початок vіі ст.). Закони короля Альфреда Великого (іХст.).

Основним джерелом права після утворення англосаксонських держав був звичай. Низка звичаїв, які відповідали інтересам панівних верств, входила до судебників («Правди»), що видавали англосаксонські королі (королівське законодавство).

Первые правовые сборники стали появляться здесь еще в VI в. В 601—604 гг. в Кенте была провозглашена Правда Этельберта. В VII в. была составлена в Уэссексе Правда Инэ, в IX в. в первом относительно централизованном государстве англосаксов — Правда Альфреда, в XI в.— Законы Кнута. Все эти сборники отразили постепенные процессы социального расслоения, феодализации англосаксонского общества, становление государственности, влияние христианской религии, принятой здесь в начале VII в.

В основу Правды Этельберта были положены нормы старого обычного права, но она отразила и новые правовые положения, устанавливающие, например, повышенные штрафы за преступления против короля и церкви, материальные взыскания короля по ряду исков свободных (дела о краже, убийстве). Так, за убийство свободного человека выплачивался не только вергельд семье убитого, но и штраф (в 50 шиллингов) королю в качестве возмещения господину.

Правда Альфреда Великого (бл.890 р.) – перша кодифікація для всієї Британії. Тут – найпоширеніші правові акти різних англосаксонських королівств, зокрема збірники Іне, Яффи, Етальберта. Дещо – змінено, дещо не використано з попередніх (скорочено). Налічує 77 статей. Вступ містить окремі норми права Мойсея.

Наступники Альфреда – Едуард І, Етельстан, Едгар, Кнуд Великий. Кодифікації написані англосаксонською, немає рецепцій римського права, але є франкського і скандинавського. Ранні збірники містили здебільшого норми кримінального права, пізніші – цивільного, зобов’язального, сімейно-спадкового, церковного.

Після нормандського завоювання з’являється нормандське право, однак воно не замінило англосаксонське. Основне джерело права – королівське законодавство. Законы короля назывались ассизами, хартиями, но чаще всего ордонансами, статутами. Це Хартія вольностей Генріха І (1100р.), хартія свобод для духовенства Стефана, хартія свобод Генріха ІІ, його Кларендонська асиза (1166р.), Нортсемптонська асиза (1176р.), асиза про озброєння 1181р., асиза про ліси 1184р.

Особое место среди источников средневекового права Англии заняли также нормы торгового и канонического права. В 1353 году, например, был принят специальный статут об оптовой торговле и городских торговых судах, которые должны были создаваться местными и заморскими купцами под председательством мэров английских городов.

Единственным законом, касавшимся пересмотра канонического права, стали постановления Кентерберийского и Иоркского соборов, введенные в действие Генрихом VIII под названием "Letters of business", согласно которым нормы канонического права должны действовать, если они совместимы с законами королевства или прерогативами короны и "не противоречат и не нарушают их".