1.2 Визначення митної політики України

Відповідно до Закону України „Про митну справу в Україні” й Митного кодексу України (МК) зі змінами та доповненнями 1992 – 1997 pp. (ст. 1) митною справою є порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане з встановленням мит і митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби впровадження в життя митної політики [1, 3].

За визначенням ст. 1 МК, митна політика є складовою митної справи. Однак необхідно навести докладний перелік всіх її елементів [3].

Структура митної справи, якщо назвати всі елементи, виглядала б неоднорідною та складною:

– митна політика;

– порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;

– митні режими;

– митно-тарифне регулювання;

– митні платежі;

– митне оформлення;

– митний контроль;

– митна статистика;

– визначення поняття контрабанди та проведення дізнання;

– порушення митних правил і відповідальність за них;

– ведення справ про порушення митних правил;

– розгляд (судовий) справ про порушення митних правил.

В окремий блок треба виділити також і міжнародні відносини в галузі митної справи.

Усі ці блоки разом і становлять митну справу. Вони різні, але їх об’єднує спрямованість на захист внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів України та реалізація у вигляді вирішення завдань, що покладені на митні органи, і становить митну справу.

Таким чином митну політику в цілому можна визначити як систему політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, спрямованих на реалізацію й захист внутрішньо- і зовнішньоекономічних інтересів держави з метою активного і цілеспрямованого здійснення політичних та соціально-економічних перетворень в умовах формування ринкової економіки й відповідних ринкових суспільних відносин.

Згідно зі ст. 2 Закону „Про митну справу в Україні” та ст. 2 і 3 Митного кодексу (МК) держава закріпила за собою право здійснювати митну політику на своїй території самостійно [3].

Митна політика є серцевиною митної справи, всі складники якої призначені для вдосконалення та ефективної реалізації цієї політики. Основними засобами здійснення митної політики є встановлення митного режиму переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, застосування митних тарифів, митних податків та інших платежів.

1.3 Завдання та принципи митної справи

Виходячи з головної мети митної справи та митної політики, основними завданнями митної справи є:

– створення законних умов для ефективної діяльності митних та інших державних органів зі здійснення митної справи і її вдосконалення;

– забезпечення оптимальної, науково обгрунтованої організації митної системи, яка разом з іншими державно-виконавчими органами забезпечує реалізацію митної політики, у тому числі в напрямку розвитку демократичних засад митної системи та справи;

– створення надійних умов для забезпечення законних прав і свобод громадян та організацій в процесі виконання митними органами своїх службових обов’язків;

– забезпечення захисту економічних інтересів України (захист українського ринку та національного товаровиробника).

При визначенні принципів митної справи треба виходити з положення, що важливі якісні характеристики митної політики завжди тісно пов'язані з принципами регулювання зовнішньої торговельної діяльності держави. Митна політика повинна сприяти забезпеченню економічної безпеки України. При цьому під економічною безпекою слід розуміти такий стан економіки держави, який гарантує достатній рівень соціального й політичного існування та прогресивний розвиток держави, незалежність її політичних інтересів від можливих зовнішніх і внутрішніх економічних факторів та загроз. Розвиток митної справи як важливого державного інструменту зовнішньої економіки й забезпечення економічної безпеки держави визначається метою та завданнями економічної стратегії держави по відношенню до кожної окремої країни чи групи держав.

Тому на визначення принципів митної справи впливають основні принципи зовнішньоторговельної політики держави:

– зовнішньоторговельна діяльність – складова зовнішньої політики України;

– поєднання системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності та контролю за її здійсненням;

– єдність митної території України;

– рівність та недискримінація учасників зовнішньоторговельної діяльності;

– захист державою законних прав та інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності;

– неприпустимість безпідставного втручання держави в особі її органів у зовнішньоторговельну діяльність юридичних осіб і заподіяння їм шкоди. Мета, завдання та принципи зовнішньоторговельної політики держави втілюються в митній справі у вигляді реалізації протекціоністської митної політики або політики вільної торгівлі.

Протекціоністська митна політика спрямована на створення умов, які сприяють розвитку національної економіки шляхом захисту її від іноземних конкурентів. Протекціонізм передбачає встановлення великих рівнів митних платежів на товари, що імпортуються, обмеження чи повну заборону на ввезення в країну окремих товарів, транспортних засобів, створення сприятливих умов для експорту вітчизняних товарів: фінансування галузей господарства та виробників товарів, що експортуються, надання державної субсидії таким суб'єктам господарської діяльності тощо. Політика протекціонізму залежить від реального стану економіки держави. Зокрема, високий рівень розвитку економіки України в 1991 р. зумовив необхідність визначення високих ставок мита на товари, що ввозилися з найбільш розвинутих країн. На даний час перелік таких країн значно збільшився, враховуючи реальний стан економіки України. Тому обсяг Митного тарифу України в 1998 р. становив до 600 сторінок порівняно зі 100 сторінками у 1992 р. Тепер українських виробників треба захищати від великоїої кількості іноземних виробників-конкурентів.

Політика вільної торгівлі сприяє покращенню умов імпорту іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Як правило, вони або звільняються від мита, або митні платежі є мінімальними.

Під час розгляду мети, завдань та принципів митної справи треба виходити з головного положення – митна справа є монополією держави. Це означає, що держава має виключне право вибирати митну політику по відношенню до іншої держави та коригувати її відповідно до своїх інтересів.