5. Прилегла зона та її правовий режим

Прилегла зона — це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна дер­жава має право здійснювати контроль із метою недопу­щення порушень визначених правил (митних, фіскаль­них (податкових), імміграційних- або санітарних). При­легла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах терито­рії або територіальних вод прибережної держави.

539

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII сторіччя, коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіаль­ного моря, у яких вони претендували на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чи­ном із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-миль-ну митну зону оголосила Великобританія в 1736 році. У 1799 році 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бель­гією й іншими країнами. В основному вони були спря­мовані на припинення контрабанди, але в деяких випад­ках вже об'являлися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком і інтенсифікацією торгово­го мореплавання багато держав почали укладати дво­сторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону. Так, наприклад, Мексика в період із 1882 по 1899 роки уклала 10 угод із різними державами. Багатосторон­нім договором такого роду стала конвенція, укладена в 1925 році прибалтійськими країнами для боротьби з контрабандною торгівлею алкогольними напоями, у якій держави-учасниці взаємно визнавали здійснення мит­ного контролю над приватновласницькими суднами в 12-мильній зоні.

Перша спроба кодификації звичайних міжнарод­них норм, що стосуються прилеглої зони, була почата в 1930 році на Гаазькій конференції, що закінчилася невдачею.

Кодифіковані норми про прилеглу зону вперше були встановлені в статті 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, а потім у статті 33 Конвенції ООН з морського права 1982 року.

Слід особливо зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона — це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві зазначені конвенції містять положення про суто цільовий харак­тер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і

правил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, не­припустимо. Отже, прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; сані­тарна.

За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 року ширина прилеглої зони не може пере­вищувати 12 морських миль від тих же вихідних ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, те­риторіальне море яких менше 12 миль (розмежування між суміжними державами проводиться по серединній лінії при відсутності угоди про інше). Конвенція з мор­ського права 1982 року містить два положення, відмін­них від профільної Конвенції 1958 року: по-перше, прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній; по-друге, у пункті 1 статті 33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фактич­не її положення, остання зміна була пов'язана з розбіж­ностями на III Конференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встанов­лення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.

Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Ве­несуела, Індія; митну — Сирія, фіскальну — Індія, Юго­славія, Сирія; імміграційну — Індія, Португалія.

Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Слід зазначити, що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, карної і цивільної юрисдик­ції, нейтралітету, запобігання забруднення, фортечні зони та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не переви­щувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не викликало яких-небудь за­перечень, тому що мова фактично йшла про максимальне використання своїх прав прибережною державою. Піс-

540

541

ля ж прийняття Конвенції з морського права 1982 року це, безумовно, є неправомірним.