4. Меморандум

Меморандум — це документ, в якому розглядається фак­тична сторона того чи іншого питання, аналізуються його окремі найважливіші аспекти, викладається аргументація на захист своєї позиції або дискутується позиція проти­лежної сторони. Відмітною рисою меморандуму є детальне викладення фактичного або юридичного боку того чи іншого питання. Меморандум може бути додатком до осо­бистої чи вербальної ноти або самостійним документом, що передається особисто чи надсилається кур'єром. Додаток меморандуму до ноти, з одного боку, дає можливість скоротити текст ноти, а з іншого - дозволяє грунтовніше викласти пробле­му, яка є предметом нотного листування.

Меморандум як додаток до пошти друкується на нот­ному папері без герба, номер, печатка, місце і дата відправ­лення не проставляються. Меморандум, що вручається особисто, друкується на нотному бланку, але звернення і компліменту не має. Печатка і номер на ньому не про­ставляються, але зазначаються місце і дата відправлення.

В минулому меморандум часто називали по-французьки «deduction» (висновок) або «expose des motifs» (викладення мотивів, мотивування).

5. Приватний лист напівофіційного характеру

Приватні листи напівофіційного характеру надсилаються знайомим офіційним особам у випадках, пов'язаних із наданням певної особистої послуги (подяка за запрошення, прохання про сприяння), або з питань, порушення яких у офіційній обстановці є небажаним з тих чи інших причин. Надсилання приватного листа напівофіційного характеру може мати на меті підкреслити зацікавленість автора в даній справі або прискорити розв'язання якого-небудь питання шляхом використання впливу особи, якій прямує лист.

Приватні листи напівофіційного характеру не відіграють самостійної ролі в дипломатичній практиці.

Приватний лист напівофіційного характеру пишеться на спеціальному бланку (наприклад, бланку Міністерства закордонних справ, Посла) меншого формату, навіть на піваркуша, або на звичайному поштовому папері. Зворот­ний бік аркуша не використовується ніколи. Як правило, лист починається зі звернення «Шановний пане ____». Заключний комплімент обов'язковий і залежить від різниці у службовому становищі автора і адресата, характеру їх відносин. В західних країнах звернення і заключний ком­плімент, а інколи і весь текст листа пишуться автором від руки, що надає йому підкреслено приватного характеру.

Заключний комплімент обов'язковий. Номер на листі не вказується, дата і особистий підпис необхідні. У випадку, якщо лист пишеться на звичайному папері (не на бланку), то до підпису додаєть­ся і назва офіційної посади автора. Адреса пишеться тільки на конверті. Зразок приватного листа наведено в додатку А.

Слід зазначити, що інтенсифікація дипломатичного життя за останні півстоліття спричинила появу нових форм дипломатичного листування між державами.

Помітну роль у дипломатичній практиці починають відігравати особисті послання. Воно пишеться від імені першої особи і під ним ставиться відповідний підпис. Особисті послання — це дипломатичні документи, що висвітлюють найбільш актуальні та вагомі питання міжнародного життя. Такі особисті послання здійснюються на вищих державних рівнях.

Відносно новим явищем у дипломатичному листуванні й таким, що знаходить дедалі ширше застосування, є ноти уряду. Після Другої світової війни широкого застосування набула практика листування безпосередньо між урядами з тих чи інших принципових питань.

Заяви (уряду, міністерства закордонних справ), на відміну від документів власне дипломатичного листування, не є прямим зверненням до певної держави чи держав і тому не вимагають обов'язкової офіційної відповіді. Проте відсутність відповіді чи будь-якої іншої форми реагування на заяву теж являє собою політичний акт, що має певне політичне значення.

Заява уряду (міністерства закордонних справ) часто має більше змістове навантаження, аніж класичні документи дипломатичного листування, наприклад, ноти чи меморандуми. Заява уряду може бути не тільки опублікована, а й офіційно направлена спеціальною (супровідною) нотою відповідним державам, що ще більше зближує заяви з іншими видами дипломатичних документів.

Не підпадають під рубрику «дипломатичного листування», проте є дипломатичними документами в повному значенні цього слова, заяви та виступи керівників держав на міжнародних нарадах та в міжнародних організаціях. У багатьох випадках такі заяви та виступи оформлюються як офіційні дипломатичні документи, реєструються як документи міжнародних нарад та конференцій, міжнародних організацій.

Важливим дипломатичним документом є основний виступ глави делегації на сесії Генеральної Асамблеї ООН. Основним є виступ, який оприлюднюється в ході загальної дискусії (з такої загальної дискусії розпочинають свою роботу сесії Генеральної Асамблеї ООН), в якому уряд, крім викладення своєї позиції з актуальних міжнародних питань, своїх конкретних пропозицій, роз'яснює також основні принципи та головні напрями власної зовнішньої політики.

Протокольні заходи (прийоми, обіди, сніданки), що влаштовуються з нагоди офіційних візитів зарубіжних державних та політичних діячів, по суті, є продовженням дипломатичних переговорів. Серцевиною всіх цих протокольних заходів є тост, тобто короткий вітальний виступ першої особи від імені сторони, що приймає, та виступ у відповідь гостя. Тости публікуються частково або повністю у пресі.

Одним із видів дипломатичних документів, які часто з'являються у пресі, є телеграми. Телеграма може бути вітальною, з нагоди, скажімо, національного свята чи обрання на пост президента, може бути виявом співчуття у зв'язку із значною трагедією тощо. Як правило, на телеграми дають відповіді. Тексти телеграм, незважаючи на обмеженість обсягу, містять у собі значний політичний зміст.

Крім дипломатичного листування, важливими формами дипломатичної діяльності держав є: участь у міжнародних конгресах, конференціях та нарадах, тобто в періодичних зустрічах представників держав на різних рівнях; підготовка і підписання міжнародних договорів та угод — багатосторонніх чи двосторонніх, які регламентують найрізноманітніші питання міжнародних відносин; постійне представництво держави за кордоном, що здійснюється її посольствами і місіями, ведення ними політичних та інших переговорів із дипломатичним відомством країни перебування; участь представників держави в діяльності міжнародних організацій універсальних та регіональних; висвітлення у ЗМІ позиції уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань, публікація офіційної інформації, офіційне видання міжнародних актів та документів.

Таким чином, дипломатичне листування є надзвичайно важливою складовою усього комплексу дипломатичної практики. Попри свою очевидну канонічність і традиціоналізм, нині воно має тенденцію до певного оновлення та модифікації [5].