Адаптація, аккультурація і пристосування. Значення міжкультурної адаптації.

До зміни людиною місця проживання призводять різноманітні чинники (війни, стихійні лиха і т. ін.). Виокремлюють три основних параметри, згідно з якими розрізняються групи та індивіди, що вступають у нові міжкультурні контакти: 1) наявність чи відсутність переміщення у просторі (наприклад, мігранти, біженці вступають у міжетнічні контакти, опинившись в іншому культурному середовищі; аборигенам нову культуру "приносять " на місце їх постійного проживання); 2) добровільність чи примусовість міграцій (наприклад, мігранти добровільно вступають у міжкультурну взаємодію, а біженці чи аборигени - вимушено); 3) часові межі міграцій (наприклад, мігранти залишають батьківщину назавжди; туристи опиняються у незвичному оточенні на нетривалий час).

Усі люди, які вступають у міжетнічні контакти, зіштовхуються з певними труднощами в процесі взаємодії з людьми, які мають іншу культуру й поведінку.

Найбільш сприятливо на міжкультурну та міжетнічну взаємодію впливають такі умови і чинники: територія, що може бути спільною чи "своєю" для однієї з груп; тривалість взаємодії (постійна, довготривала чи короткочасна); мета (спільна діяльність, проживання, навчання, дозвілля); тип залучення до життя суспільства (від участі до спостереження); частота і глибина контактів; відносна рівність статусу та прав; кількісне співвідношення (більшість - меншість); явні диференціюючі ознаки (мова, релігія, раса). Однак навіть за найсприятливіших умов у переселенця можуть з'явитися труднощі та напруженість під час спілкування з іншими представниками країни проживання. Досить часто мігрантів охоплює ностальгія - туга за батьківщиною. Міжкультурна адаптація - це складний процес, у результаті успішного закінчення якого людина досягає відповідності (сумісності) до нового культурного середовища, приймає його традиції як свої власні та діє згідно з цими традиціями. Виокремлюють психологічну та соціально-культурну адаптацію. Психологічна адаптація - це внутрішній аспект адаптації, що виявляється у почутті вдоволення та повноти життя. Соціально-культурна адаптація є зовнішнім аспектом адаптації, проявами якого виступають: участь індивіда у соціальному і культурному житті нової групи, повноправній міжособистісній взаємодії з її представниками. Тривалий час етнологами (Р. Лінтон, Р. Редфілд, М. Херсковіц) досліджувався феномен "акультурації". Аккультурація є результатом безпосереднього, тривалого міжкультурного, міжгрупового контакту, що призводить до зміни паттернів культури однієї чи двох груп. Отже, аккультурація - це процес зміни групи у культурі. Психологічна аккультурація є процесом зміни людини в культурі. Тісно пов'язаним з міжкультурною адаптацією є процес міжкультурного пристосування, що містить такі складові: збереження позитивного емоційного стану та психічного здоров'я мігрантів, набуття ними соціальних вмінь і навичок, необхідних для успішного виконання повсякденних завдань.

2. Культурний шок і етапи міжкультурної адаптації

У процесі міжкультурного пристосування можуть відбуватися певні аккультураційні зміни на груповому рівні: культурний шок, шок переходу, культурна втомлюваність. Культурний шок пов'язаний з появою неприємних почуттів (втрата друзів і статусу, плутанина у ціннісних орієнтаціях, соціальній та особистісній ідентичності та ін.) під час входження до нової культури (К. Оберг). Симптомами культурного шоку виступають: постійні переживання щодо якості їжі, питної води, чистоти посуду, загальна тривожність, роздратованість, невпевненість у собі, психосоматичні розлади і т. п. Відчуття втрати контролю над ситуацією, власної некомпетентності та нереалізованість очікувань можуть виявлятися у приступах гніву, агресивності та ворожості по відношенню до представників тієї країни, в якій проживає індивід. Описані вище прояви негативно впливають на процес міжособистісних взаємин між індивідом та представниками цієї країни. До позитивних наслідків культурного шоку належать прийняття людиною нових цінностей і моделей поведінки, оцінка проблем та їх подолання, що сприяють її особистісному зростанню. У зв'язку з цим Дж. Беррі запропонував поняття "культурний шок" замінити на поняття "стрес аккультурації". Проблема культурного шоку розглядається у контексті кривої процесу адаптації (и - крива), згідно з якою виокремлено п'ять етапів процесу адаптації. Перший етап (добре) вирізняється ентузіазмом, гарним настроєм і великими сподіваннями індивіда. Цей етап є короткочасним. На другому етапі (гірше) людина відчуває негативний вплив незвичного оточуючого середовища (наприклад, некомфортні житлові умови, відсутність взаєморозуміння з місцевими жителями), що призводить до розчарування, фрустрації та депресії. Під час цього етапу індивід більше спілкується із земляками, намагаючись уникнути реальності. Симптоми культурного шоку, що є характерними для третього етапу (погано), досягають критичної точки та виявляються у серйозних хворобах і почутті повної безпорадності. Люди, які не змогли успішно адаптуватися до нового середовища, повертаються додому чи переїздять до іншої країни. Однак досить часто мігранти отримують соціальну підтримку від оточуючих людей і долають культурні відмінності - вивчають мову, знайомляться з місцевою культурою. На четвертому етапі (краще) з'являється оптимізм, відчуття впевненості та вдоволення. Людина почуває себе пристосованою й інтегрованою у життя суспільства. П'ятий етап (добре) виступає етапом адаптації, тобто з'являються відносно стабільні зміни індивіда, що зумовлені вимогами середовища. Результатом успішної адаптації є взаємна відповідність між індивідом і середовищем. Однак людина, яка успішно адаптувалася в чужій країні, повернувшись на батьківщину, може відчути "шок повернення" у період реадаптації. Спочатку індивід радіє зустрічам з рідними, друзями, можливості спілкуватися рідною мовою і т. ін., а згодом помічає, що особливості рідної культури сприймаються ним як незвичні чи дивні. Зважаючи на отримані результати, дослідниками було запропоновано концепцію W-подібної кривої адаптації.