12.1.2. Теорії економічних коливань

Усі видатні економісти ХІХ – ХХ ст. – К. Жугляр, М. Туган – Барановський, Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер та ін. – намагилися пояснити причини економічних коливань. Утім, єдина теорія економічних коливань донині не склалася.

Виокремлюють дві групи теорій економічних коливань: екстернальні теорії та інтернальні теоріі. За екстернальними теоріями ділові цикли простежуються через зовнішні щодо економіки чинники (війни, політичні процеси, нестабільність кліматичних умов, технологічні нововведення). Інтернальні теорії пояснюють ділові цикли чинниками, що лежать всередині економічної системи. Адепти інтернальних теорій пов’язують ділові цикли із нестабільністю інвестицій (П. Семуелсон та Х. Гікс), коливаннями грошової маси (М. Фрідман) тощо.

Чимало економістів пояснюють економічні коливання збуреннями сукупного попиту. У ринковій економіці фірми виробляють товари, які можна продати з прибутком. За низького сукупного попиту фірмам невигідно збільшувати обсяг виробництва, тому доходи та зайнятість звужуються. Зростання сукупного попиту спонукає фірми до нарощування виробництва, що зрештою сприяє відновленню макроекономічної стабільності.

Макроекономічна стабільність досягається, коли обсяг виробництва відповідає природному ВВП на тлі повної зайнятості та стабільного рівня цін. Графічно це рекомендується розглянути самостійно.

В останні десятиліття з-поміж неокласиків набула популярності теорія реального ділового циклу (ТРДЦ). Згідно з ТРДЦ , по – перше, зміни пропозиції грошей та цін у короткостроковому періоді не впливають на реальний ВВП і зайнятість; по – друге, обсяг фактичного ВВП тяжіє до його природного рівня, який через певні «шоки» (збурення) може змінюватися. Головний висновок теоретиків реального ділового циклу такий:: економічні цикли відбуваються не через відхилення фактичного ВВП від його природного обсягу, а через коливання природного ВВП, спричинені шоками сукупної пропозиції, здебільшого екстернального характеру.

Модель реального ділового циклу є прийнятною для довгострокового періоду, коли ціни гнучкі, а гроші нейтральні. Утім, її висновки щодо короткострокового періоду не підтверджує практичний досвід. До того ж ця модель ставить під сумнів доцільність монетарної політики та стабілізаційної політики загалом. Адже згідно з ТРДЦ циклічний розвиток економіки – це її об’єктивна реакція на шокові зміни ефективності ресурсів і ажніяк не вимагає державного втручання. Звідси очевидно, чому далеко не усі економісти згідні з теорєію реального ділового циклу.

12.2. Причини безробіття. Закон Оукена

12.2.1. Зміна природної норми безробіття

Однією з головних форм прояву макроекономічної нестабільності є безробіття. Поняття безробіття і повної зайнятості, види безробіття та вимірювання його рівня розглядалися у другій темі. У довгостроковому періоді рівень безробіття тяжіє до його природної норми. У короткостроковому періоді через економічні коливання рівень безробіття може відхилятися від природної норми безробіття, зокрема, є вищим від неї за спаду виробництва.

У розвинутих країнах природна норма безробіття нині становить 5 – 6 % робочої сили. Отже, повна зайнятість досягається, коли у виробництво залучається 94 – 95 % робочої сили.

З перебігом часу природна норма безробіття може змінюватися. У США та у країнах Західної Європи в останні десятиліття ХХ ст. порівняно із 1960 – ми роками цей показник істотно зріс. Підвищення природної норми безробіття у США пояснюється структурними змінами в економіці та у складі робочої сили, а у європейських країнах – щедрими виплатами безробітним та збільшенням попиту на кваліфіковану працю.

Найвищий рівень безробіття характерний для країн, що розвиваються, – близько чверті робочої сили. Головними причинами такої ситуації є: високі темпи народжуваності, консерватизм аграрного сектору, де зосереджена більшість населення, нездатність промисловості поглинути увесь приріст робочої сили.

У аналізі природної норми безробіття популярна концепція стаціонарного рівня безробіття. Якщо рівень безробіття у країні не змінюється, кількість осіб, яких звільняють фірми, і кількість осіб, які отримують роботу, є однаковими. Це можна зобразити так:

f x U = z x E,

де U та E – кількість безробітних і зайнятих відповідно;

f - коефіцієнт працевлаштування, - частка безробітник, що знаходять щомісяця роботу;

z - коефіцієнт звільнення працівників, - частка зайнятих, що втрачають щомісяця роботу.

Оскільки робоча сила (L) містить зайнятих і безробітних (L=E+U), природну норму безробіття можна визначити на підставі рівняння:

f x U = z x (L – U).

Поділивши обидві частини рівняння на кількість робочої сили, отримуємо:

U* = U : L = z : ( f+z).

Вищий коефіцієнт звільнення збільшує рівень безробіття, а вищий коефіцієнт працевлаштування зменшує рівень безробіття. Відтак, політика держави, спрямована на зниження природної норми безробіття, має сприяти підвищенню коефіцієнта працевлаштування та зниженню коефіцієнта звільнення.