11.3.2. Застосування теорії сукупного попиту й сукупної пропозиції

Будь – яка теорія має «давати плоди».Теорія сукупного попиту і сукупної пропозиції розвинулася у другій половині ХХ ст., коли в центрі уваги дослідників опинилося питання встановлення загального рівня цін. Теорія дала змогу це пояснити. У подальшому застосування теорії сприяло: по – перше, докладнішому вивченню рецесійного та інфляційного розривів; по – друге, поясненню наслідків збурень сукупної пропозиції й сукупного попиту; по – третє, поглибленню аналізу ділових циклів та макроекономічної нестабільності.

Рецесійний розрив простежується, коли фактичні видатки покупців національного продукту є менші від обсягу природного ВВП. Рецесійний розрив індукує спад виробництва. За інфляційного розриву фактичні видатки покупців національного продукту є більші від обсягу природного ВВП. Тому за інфляційного розриву ціни зростають.

Збурення сукупної пропозиції – це її раптове вагоме звуження, що спричиняє переміщення вліво кривої сукупної пропозиції. Наслідком збурення сукупної пропозиції є стагфляція – поєднання інфляції зі спадом виробництва. У розвинутих країнах уперше феномен стагфляції простежувався на початку 70 – х років ХХ ст. Збуренням сукупного попиту вважають його істотне збільшення та спричинене цим переміщення кривої сукупного попиту вправо. Збурення сукупного попиту може простежуватися за повної зайнятості, для прикладу, через зниження податків. Воно індукує зростання цін.

Негативні наслідки збурень сукупного попиту чи сукупної пропозиції уряди намагаються долати через стабілізаційну політику. Її розробленню та здійсненню істотно перешкоджає зовсім не нова дискусія про економічну рівновагу.

11.3.3. Класичний та кейнсіанський підходи до економічної рівноваги

Склалися два підходи щодо економічної рівноваги – класичний та кейнсіанський. Центральним пунктом дискусії між адептами підходів є відповідь на питання, який механізм сприяє макроекономічній стабільності за економічної рівноваги. Макроекономічна стабільність досягається за повної зайнятості, коли обсяг ВВП відповідає його природному рівню на тлі природної норми безробіття та низького сталого темпу інфляції. Якщо ринкова економіка не здатна самостійно досягати рівноваги за повної зайнятості, їй має сприяти у цьому стабілізаційна політика. Якщо ринковий механізм спроможний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості без втручання держави, потреби у стабілізаційній політиці немає.

Прихильники класичного підходу – монетаристи та інші неокласики – уважають, що ринковий механізм здатний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості у коротко – і довгостроковому періодах. Цьому сприяють, на їхню думку, гнучкі ціни, ставки заробітної плати та процентні ставки. Згідно з класичним підходом унаслідок гнучкості цін, заробітної плати і процентних ставок коливання сукупних видатків й сукупного попиту позначаються на загальному рівні цін на товари, хоча не впливають на обсяг виробництва та зайнятість. Тому класики заперечують державне втручання в економіку. Крім того, вони стверджують, що державне регулювання цін, сукупних видатків та ринку праці протидіє макроекономічній стабільності, бо здатне посилювати інфляцію чи збільшення безробіття.

Представники кейнсіанського підходу не заперечують здатність ринкового механізму підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості. Проте вони вважають, що ринковий механізм діє у цьому напрямку лише у довгостроковому періоді, коли ціни на товари та інші подібні змінні є гнучкими. У короткостроковому періоді, як стверджують кейнсіанці, ринковий механізм не спрацьовує. Вчені аргументують свій підхід негнучкістю цінового механізму, відсутністю досконалої конкуренції на багатьох товарних та ресурсних ринках.

Досвід засвідчує, що через недосконалу конкуренцію ціновий механізм на більшості ринків втратив гнучкість. Тому втратили гнучкість й ціни, простежується тенденція до їхнього зростання. Ситуацію ще більше ускладнює негнучкість ставок зарплати, яка є найбільшою складовою витрат виробництва. В галузях, де діють трудові спілки, зарплата фіксується на кілька років. Ставки зарплати нерідко корегують у процесі їхнього щорічного перегляду. В галузях, де трудові спілки відсутні, ставки заробітної плати переглядають через 2 – 3 роки. Отже, корегування оплати праці у різних галузях відбувається не одночасно, і потрібний певний період часу, аби економіка пристосувалася до підвищення зарплати через зростання цін. Зазначені міркування допомагають дійти висновку: дискусія між представниками класичного та кейнсіанського підходів до економічної рівноваги насамперед пояснюється неоднаковим тлумаченням гнучкості цін у коротко – і довгостроковому періодах.

Кейнсіанський підхід акцентує на негнучкості цін у короткостроковому періоді та можливості звуження фактичного ВВП порівняно з його природним рівнем у випадку зменшення сукупного попиту. Згідно з кейнсіанським підходом збільшення сукупного попиту через стимулювальну фіскальну або монетарну політику збільшує рівноважний реальний ВВП і сприяє відновленню повної зайнятості. Крім цього, неокейнсіаці стверджують, апелюючи до ідеї гістерезису, що зміни сукупного попиту здатні впливати на обсяг виробництва та зайнятість у будь – якому періоді.

Гістерезис – це вплив минулих економічних процесів на параметри економіки за повної зайнятості – природний ВВП та природну норму безробіття. Наприклад, спад виробництва, особливо тривалий та глибокий, здатний негативно впливати на поведінку безробітних і роботодавців в умовах піднесення. По – перше, роботодавці не схильні брати на роботу безробітних через втрату ними кваліфікації та людського капіталу. По – друге, що триваліші спад і безробіття, то менша схильність безробітних до працевлаштування. Зазначене, зрештою, означає, що норма природного безробіття може зрости, а природний ВВП – зменшитися..

Класична теорія не заперечує певної інерції підчас установлення цін на товари і зарплати. Втім, за класичною теорією, у короткостроковому періоді, як і в довгостроковому періоді, товарні ціни та заробітна плата загалом гнучкі й чутливі до коливань ділової активності. Тому ринковий механізм спроможний підтримувати економічну рівновагу за повної зайнятості. Як додатковий аргумент на користь своїх поглядів сучасні класики використовують гіпотезу природної норми безробіття (розглядається у наступній темі).

Наприкінці 70 – х – початку 80 – х. років ХХ ст.. дискусія з приводу економічної рівноваги точилася між неокейнсіанцями та монетаристами. У 1980 –х роках активно заявили про себе теоретики школи економіки пропозиції (А.Лаффер, М.Фелдстай та ін.). Деякі з них обіймали вагомі посади в уряді США Р.Рейгана. Адепти школи звертають увагу на вивчення сукупної пропозиції, обґрунтовують потребу та шляхи скорочення податків для її стимулювання. Податкова система, згідно з ідеями школи економіки пропозиції, має бути інструментом управління сукупною пропозицією, а не сукупним попитом. В США через вплив цих ідей відбулося реформування податкової системи у напрямі зменшення податків.