9.3.3. Гіпотеза постійного доходу м.Фрідмана (для самостійного опрацювання)

Мілтон Фрідман розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою постійного доходу. На відміну від гіпотези життєвого циклу Ф.Модільяні, яка припускає, що дохід особи має передбачувану динаміку впродовж усього життя, гіпотеза постійного доходу виходить з того, що дохід людей випадково і тимчасово змінюється.

М.Фрідман запропонував розглядати поточний дохід як суму двох компонентів – постійного і тимчасового доходів.

Постійний дохід — це величина доходу, яку споживачі надіються отримувати у майбутньому, враховуючи своє майно та зароблений нині дохід.

Тимчасовий дохід — та частина поточного доходу, яку люди не сподіваються отримувати в майбутньому.

Згідно з гіпотезою постійного доходу, люди орієнтуються на постійний дохід: заощаджують і беруть позики для зрівноважування споживання у відповідь на тимчасові зміни у доході.

Функцію споживання, згідно з гіпотеою постійного доходу, можна записати формулою:

С = aYⁿ,

де а – константа, що визначає частку постійного доходу, яка споживається; Yⁿ – постійний дохід.

Отже, згідно з гіпотезою постійного доходу, споживання змінюється у тій самій пропорції, що й постійний дохід.

Гіпотеза постійного доходу також дає змогу пояснити загадку споживання. Розрахуємо середню схильність до споживання:

АРС = С/Y = aYⁿ/Y.

З цієї моделі поведінки споживача випливає, що середня схильність до споживання залежить від відношення постійного доходу до поточного доходу. Коливання доходів із року в рік переважно зумовлюється змінами тимчасового доходу. Тому середня схильність до споживання знижується у роки з високими доходами. Проте у тривалому періоді коливання доходу відображають зміни його постійного компонента, тому середня схильність до споживання є стабільною.

9.4. Макроекономічний аналіз інвестування

9.4.1. Інвестиції та інвестиційний процес. Види інвестицій і напрями їхнього аналізу (для самостійного опрацювання)

У макроекономічному аналізі важливого значення надають інвестиціям. Інвестиційні видатки становлять близько 20% сукупних видатків розвинутих країн і безпосередньо забезпечують економічне зростання та прогрес людства.

Інвестиції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.

Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю.

Пригадаймо, що є три види інвестиційних видатків – інвестиції в основний капітал (придбання фірмами устаткування, комп’ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їхнього використання у виробництві); інвестиції у житлове будівництво (видатки на придбання нового житла); інвестиції у запаси (залишки споживчих та інвестиційних товарів, не реалізованих у певному році).

Інвестиції в основний капітал і в житлове будівництво називають капіталовкладеннями.

Як уже відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх машин, фабрик, будинків, споруджених упродовж року, в тому числі тих, які просто заміщують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони враховують й амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Щоби визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вилучити вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Для характеристики інвестицій використовують різні напрямки аналізу. По-перше, визначають рівень інвестування в національну економіку, тобто відношення валових інвестицій до валового внутрішнього продукту.

По-друге, аналізують структуру інвестування. Виробнича (галузева) структура інвестицій показує відсоток інвестицій, спрямований у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина інвестицій) та на придбання устаткування, машин, інструментів (активна частина). Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеннями у нове будівництво і технічним переозброєнням та реконструкцією наявних підприємств. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

По-третє, аналізують віддачу на інвестиції, тобто ефективність (прибутковість) інвестиційного проекту.