9.1.3. Вибір заощадником активу та види заощаджень (для самостійного опрацювання)

Домогосподарства заощаджують у тому або іншому виді активів. Активи — це будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості та ін. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в майбутній.

Вибір того або іншого активу визначають ліквідністю активу; очікуваниим доходом на актив; ступенем ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього; величиною заощадженнь та ін.

Зі збільшенням майна попит на одні активи зростає швидше, ніж на інші. Ступінь цього реагування визначають за допомогою такого показника, як еластичність попиту на активи за майном. Цей показник вимірює, на скільки відсотків зміниться величина попиту на актив у відповідь на зміну майна на один відсоток:

Усі активи поділяють на дві групи: активи вищої цінності й активи нижчої цінності. Якщо еластичність попиту на актив більша за одиницю, тобто попит на актив зростає швидше, ніж майно, – це актив вищої цінності. Якщо еластичність попиту на актив менша за одиницю, тобто попит на певний актив зростає повільніше, ніж майно заощадника, – це актив нижчої цінності.

Теорія попиту на активи (теорія вибору портфеля) стверджує, що володіння багатьма активами, що називають диверсифікацією, зменшує загальний ризик заощадника.

Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями, а відношення особистих заощаджень до ВВП – рівнем особистих заощаджень.

До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток і амортизація. Особисті заощадження разом зі заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із валових приватних заощаджень вирахувати амортизацію, отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником також є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із валових національних заощаджень амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Відношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) національних заощаджень.

Заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними у вигляді іноземних інвестицій кошти надходять у цю країну.

9.2. Чинники споживання і заощадження, не пов’язані з доходом

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Зміна використовуваного доходу спричиняє зміну величини споживання (заощадження), що графічно зображають рухом точки по функції споживання (заощадження). Проте, окрім доходу, існують інші чинники, які спонукають домогосподарства змінювати обсяг споживчих видатків за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. При чому функції споживання та заощадження переміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за певний використовуваний дохід, вони заощаджують менше. Графічно це виражено у тому, що переміщення функції споживання вгору зумовлює переміщення функції заощадження донизу (рис. 9.3). І навпаки. Лише зміна податків переміщує функції споживання та заощадження в одному напрямку.

До чинників, які спричиняють зміну споживання (заощадження) за кожного рівня використовуваного доходу передовсім належить багатство (майно) споживачів. Більше багатство приводить до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору. Якщо, наприклад, особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання.

На обсяг споживання впливають також сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки, споживча заборгованість та ін.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання заробітної плати зумовлюють збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати власний обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позички свої майбутні доходи. Коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину особистого майбутнього доходу. На співвідношення між поточним та майбутнім споживанням та заощадженням значно впливає процентна ставка. Якщо процентна ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, це збільшує майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями.

На рівень споживчих видатків доволі суттєво впливає розмір споживчої заборгованості особи. Зростання заборгованості споживачів змушуватиме їх скоротити поточне споживання та збільшувати заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість.

Зміни в оподаткуванні позначаються як на споживанні, так і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання, і заощадження, а функції споживання та заощадження переміщуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатимуть, а частково заощаджуватимуть домогосподарства. Тому зниження податків переміщуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження.