7.2.2. Витрати і прибуток фірми. Заробітна плата

Економічна наука розрізняє економічні й бухгалтерські витрати.

Економічні витрати – це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного використання цих ресурсів. Економічні витрати поділяють явні та неявні. Явні витрати (бухгалтерські, розрахункові або грошові) – платежі фірми за всі придбані на ринках ресурси: матеріали, сировину, паливо, працю тощо. Неявні витрати виробництва – витрати, зумовлені залученням до процесу виробництва тих ресурсів, які є власністю підприємства. Для визначення економічних витрат фірма має встановити у грошовому еквіваленті свої неявні витрати і додати до них бухгалтерські витрати.

Сучасна економічна наука вирізняє ще один вид витрат – трансакційні, що виникають у сфері обміну і пов’язані з переданням прав власності, пошуком торгових контрагентів, укладанням угод і контролем за їхнім виконанням, витратами на рекламу, на отримання й опрацювання інформації та ін.

Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, котрі здійснюють відповідно у коротко- і довгостроковому періодах. Короткостроковим називають період, який надто короткий для того, щоби змінити виробничі потужності підприємства, але достатній для зміни обсягу виробництва, що досягають збільшенням залучених змінних факторів виробництва. Довгостроковий період – час, достатній для зміни фірмою виробничих потужностей.

У короткостроковому періоді витрати фірми поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати – це витрати, які певний час не залежать від обсягів виробництва (витрати на орендну плату, оплату охорони, управлінського й адміністративного персоналу, амортизаційні відрахування). Змінні витрати – витрати, величина яких залежить безпосередньо від обсягу виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, заробітну плату).

Сума постійних і змінних витрат – це загальні витрати, тобто найменша сума коштів, потрібна для виробництва певного обсягу продукції. На їхній основі визначають різні види середніх витрат та граничні витрати.

Існує три види середніх витрат (на одиницю продукції): середні (загальні); середні постійні; середні змінні витрати. Їх визначають діленням відповідно загальних, постійних і змінних витрат на вироблений обсяг продукції.

Граничні витрати – це витрати на додаткову одиницю продукції. Їх розраховують, віднімаючи сусідні значення загальних витрат.

У довгостроковому періоді постійних витрат немає – всі витрати змінні, оскільки всі фактори виробництва змінюються.

Прибуток є основним узагальнювальним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Суть прибутку виявляється у його функціях: обліковій (оцінній); розподільній; стимулювальній. За величиною прибуток – це різниця між загальними доходами фірми (виторгом) і загальними витратами виробництва. Економісти розрізняють економічний, бухгалтерський і нормальний прибутки.

Економічний прибуток – це різниця між загальним виторгом і загальними (економічними) витратами фірми. Бухгалтерський прибуток становить різницю між загальним виторгом і явними витратами фірми. Нормальний прибуток – той мінімальний прибуток, який мусить заробити підприємець, щоби залишитися у бізнесі. Тобто це плата за підприємницький хист. Джерелами формування прибутку на підприємстві є прибуток від реалізації продукції, прибуток від іншої реалізації, позареалізаційні прибутки.

Якість роботи підприємства визначають за відносним показником – рентабельністю. Рентабельність підприємства – відношення суми прибутку до середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів - виражають у відсотках. Рентабельність слугує для порівняння ефективності роботи різних підприємств. Ефективність виробництва окремих виробів визначають показником рентабельність продукції – відношенням прибутку до витрат виробництва.

Для більшості населення (споживачів) основним доходом є заробітна плата. Сучасна економічна наука визначає зарплату як плату за працю (оплату послуг праці). Вона ототожнює поняття «праця» і «робоча сила». Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку отримує працівник за працю. Реальна зарплата – це маса життєвих благ, котрі можна придбати за грошову (номінальну) зарплату. Вона залежить від величини номінальної зарплати і рівня цін на життєві блага.

Існує дві основні форми заробітної плати – почасова та поштучна (відрядна). Почасову зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна, потижнева, помісячна тощо), поштучну (відрядну) – кількістю виробленої продукції. Крім почасової та відрядної, використовують й інші форми і системи оплати праці – почасово-преміальну, відрядно-преміальну, акордну та ін. Усе ширше використовують так звані гнучкі форми оплати праці.