5.5. Ринкова інфраструктура

Ринкова інфраструктура – це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб’єктів і забезпечують неперервне функціювання господарських взаємозв’язків, укладання і виконання ринкових угод та можливість їхнього регулювання.

Інфраструктура ринкової економіки подана:

– у реальному секторі економіки: 1) на товарному ринкові: торговельною мережею (ярмарки, біржі, торгові центри, супермаркети, крамниці, ятки тощо); 2) на ринку природних ресурсів і праці: товарними біржами, освітніми закладами, мережею перепідготовки кадрів, приватними кадровими агенціями, службами зайнятості (біржі праці), конторами працевлаштування і под.;

– у грошовому (фінансовому) секторі економіки: банками; небанківськими фінансово-кредитними інститутами (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні фонди і компанії, трастові (довірчі) компанії, депозитарії, реєстратори); фондовими біржами; торговцями цінними паперами.

Серед інших елементів ринкової інфраструктури – інформаційно-консультативні фірми, маркетингові, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємців, рекламні агентства, лізингові й консалтингові фірми.

У науковій літературі наводять також іншу класифікацію елементів ринкової інфраструктури, зокрема вирізняють такі чотири підсистеми:

1. Організаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, опціони, ярмарки та ін.).

2. Фінансово-кредитну (банки, фондові та валютні біржі, фінансові небанківські інститути).

3. Державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринкових відносин, біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система тощо).

4. Науково-дослідне й інформаційне забезпечення (інституції з вивчення ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри й агентства, рекламні агентства, юридичні контори та ін.).

З-поміж багатьох елементів інфраструктури особливо важливий інститут біржі. Біржа – це посередник між покупцем і продавцем; об’єднання фізичних та юридичних осіб (продавців, покупців і торговців), котрі розробляють правила, що сприяють проведенню торговельних та інших операцій.

Стосовно організаційно-правової форми, то біржі створюють як акціонерні товариства, головно закритого типу. Здебільшого біржі – це недержавно-комерційні підприємства.

Розрізняють біржі: товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці. Отже, біржа – це елемент інфраструктури, який забезпечує всі ринки.

Торгівля на біржі має ту особливість, що вона відбувається через посередників. Ними є брокери (працюють за гроші інвестора і як його агенти під час купівлі-продажу товарів (цінних паперів), отримуючи винагороди у вигляді комісійних), дилери (посередники, котрі торгують на свій ризик, а їхнім заробітком є різниця ціни купівлі й продажу) і маклери (висококваліфіковані працівники бірж, які регулюють порядок проведення торгів з активами).

Важливим елементом інфраструктури реальної економіки є товарні біржі –гуртовий товарний ринок. Товарна біржа – це об’єднання (асоціація) продавців, покупців і торговців-посередників з метою впорядкування торгівлі, полегшення, прискорення та здешевлення торговельних угод, операцій.

На біржі укладають угоди двох типів: 1) на реальний товар, що передбачає негайне передання товару контрагентові та його оплату упродовж кількох (двох-трьох) днів; 2) угоди на термін, що передбачають доставку товару в обумовлений угодою час, але за ціною, зафіксованою в угоді на день укладення угоди.

У сучасних умовах масовими стали угоди на термін (термінові угоди). Розрізняють такі їхні види: форвардні (угоди, метою яких є реальна купівля-продаж товару); ф’ючерсні (контракт на майбутню поставку певного товару (активу) за попередньо узгодженою ціною); опціонні (торгівля попередніми контрактами).

Товарна біржа на ринку виконує такі функції: збалансовує попит і пропозицію; упорядковує й уніфіковує ринок товарних і сировинних ресурсів; стимулює розвиток ринку; є економічним індикатором.

Товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями:

– за об’єктом, який продають, їх поділяються на: універсальні, де продають різні товари й спеціалізовані, де реалізовують окремі товари або їхні групи;

– за суб’єктами створення: засновані державними установами та засновані вільними підприємцями.

Вагомим елементом ринкової інфраструктури у фінансовому секторі є фондові біржі. Фондова біржа – це інституція, що забезпечує аукціонну торгівлю цінними паперами (активами), які купують за найнижчою із запропонованих ціною і продають тому, хто запропонував найвищу ціну.

Фондові біржі виконують такі важливі функції в економіці: 1) є місцем, де зустрічаються покупці й продавці цінних паперів та відбувається укладання угоди купівлі-продажу, і в умовах відкритості формуються ціни (курси) цінних паперів; 2) відкривають фірмам та урядам доступ до відносно дешевих і практично безмежних фінансових ресурсів; 3) забезпечують рух капіталів та їхнє спрямування у галузі, що гарантують вищу продуктивність і дохід. Власники грошей віддають перевагу цінним паперам із вищим доходом; 4) за допомогою фондової біржі уряд, продаючи державні цінні папери, залучає додаткові кошти для своїх видатків; 5) є своєрідним і дуже важливим індикатором ділової активності.

На фондовій біржі виконують такі операції: угоди за готівкою (касові) – найпростіші угоди, за якими розрахунок здійснюють у найкоротший термін: упродовж двох-трьох днів після укладання; угоди на термін (термінові) – угоди, виконання яких обумовлено певним терміном: передання продавцем покупцеві цінних паперів за фіксованим курсом відбувається не відразу, а у визначений термін

Вагомими інституціями ринкової інфраструктури фінансового сектору є фінансові посередники. Вони допомагають переміщувати кошти від кредиторів-заощадників до позичальників-користувачів. Існування фінансового посередництва зменшує трансакційні витрати.

Найважливішими фінансовими посередниками є банки. Банки – це фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів. Надання кредитів (позик) належить до функцій банків. Як і зберігання вкладів (депозитів), тобто коштів клієнтів, надання кредитів відбувається за певну плату – банківський процент. За надані кредити банк бере відсоток, а за вклади платить відсоток. Різниця між відсотками за кредит і відсотками за вклади (маржа) забезпечує банкові прибуток.

Сучасна банківська система дуже розгалужена, вона охоплює різні банківські інституції. Розрізняють одно- і дворівневі банківські системи.

Однорівневі банківські системи властиві для слаборозвинутих економік і тоталітарних режимів. У такій системі центральний банк і комерційні банки перебувають на одному рівні як рівноправні або всі банки є державними, філіями єдиного державного банку.

Банківська система ринкового типу дворівнева. Вона складається з: центрального банку (в Україні центральним банком є Національний банк України – (НБУ) та комерційних банків.

Центральний банк виконує широке коло функцій, зокрема: здійснює емісію банкнот; зберігає державні золотовалютні резерви; зберігає резервний фонд інших кредитних закладів; провадить грошово-кредитне регулювання; кредитує комерційні банки; забезпечує проведення розрахунків і перевідних операцій; контролює діяльність кредитних установ.

Центральний банк – це некомерційна державна (або недержавна) установа.

Комерційні банки – це комерційні фінансово-кредитні установи, які виконують пасивні (залучення вкладів) і активні (надання позик) операції. Вони також виконують різні комісійні послуги: обслуговують платежі клієнтів; зберігають цінні папери; забезпечують отримання грошей за зобов’язаннями – чеками та векселями тощо. Метою всіх цих видів діяльності є отримання прибутку.

Різновиди банків: інвестиційні банки (надають довготермінові кредити промисловим підприємствам); зовнішньоторгові банки (кредитують експортно-імпортні операції); земельні банки (надають довготермінові кредити під заставу землі); інноваційні банки (надають кредити під ризикові проекти, пов’язані з науково-технічним прогресом); іпотечні банки (надають кредити під заставу нерухомості); банки споживчого кредиту (кредитують споживчі товари довготермінового користування); ощадні банки (приймають вклади населення та надають йому різні послуги).

Важливе місце у фінансовій інфраструктурі посідають спеціалізовані небанківські фінансові інститути: страхові компанії та пенсійні фонди, довірчі (трастові) компанії, взаємні фонди, інвестиційні компанії, фонди, фінансові компанії, ломбарди та ін.

Страхові компанії мобілізують кошти, продаючи страхові поліси. Отримані кошти вони вкладають у такі активи, як акції, облігації, заставні документи.

Пенсійні фонди акумулюють кошти внесками від роботодавців і працівників. Їх створювали підприємці, трудові спілки, приватні особи.

Інвестиційні фонди та компанії забезпечують посередництво в інвестиційному процесі через акумулювання грошових коштів інвесторів через випуск і реалізацію власних цінних паперів та вкладання цих коштів у акції й облігації різних підприємств.

Фінансові компанії мобілізують грошові кошти через емісії власних боргових зобов’язань (облігацій, векселів) і акцій, які в подальшому скеровують у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Ломбарди надають позики населенню, яке звертається до цих установ за невеликими сумами грошей на короткий термін.

Довірчі товариства (трастові компанії) здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями (юридичними та фізичними особами) майна щодо реалізації їх прав власності.

Кредитні спілки відіграють вагому роль у споживчому кредитуванні.