2.1.2. Суть економічних інтересів. Їх види та взаємодія (для самостійного опрацювання)

Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси – це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб’єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, котрі мешкають у певному регіоні, суспільство загалом.

Економічні інтереси за суб’єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні).

Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, пов’язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід-носій різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів – праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (у середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід посідає власне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Унаслідок цього відбувається складне переплетення та взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси – однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, яке проживає в певному регіоні тощо. Цей різновид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп – трудові спілки, спілки підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси – це інтереси всіх резидентів країни загалом, спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу тощо. Реалізація цього різновиду інтересів часто залежить від ситуації в світовій економіці.

У національній економіці всі різновиди інтересів людей переплітаються і взаємодіють. У цьому випадку вони зазвичай не лише не збігаються, а й суперечать одні одним.

Важлива роль у погодженні інтересів належить державі. Віддаючи перевагу в економічній політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість інтересів суспільства. Держава має у розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей, зокрема через ухвалення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи (штрафи, заборони, дозволи, ліцензії тощо) й економічні засоби (процентні ставки, номінальну заробітну платню та ін.).

У тріаді інтересів національні інтереси мають перевагу над двома іншими групами. Проте інколи державні інституції ухвалюють рішення з огляду на групові інтереси. Це дає підставу виокремлювати в групових інтересах так звані особливі інтереси. Їх можна досягнути за економічної політики, завдяки якій невелика група людей одержуватиме істотні вигоди коштом великої кількості людей, котрі зазнають індивідуальних збитків.

2.2. Виробничі ресурси

2.2.1. Матеріальні ресурси: земля та капітал

Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами.

Виробничі ресурси складаються з усього необхідного для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому випадку у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Щоправда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й обмеженість ресурсів.

Економісти поділяють виробничі ресурси на дві великі групи:

1) матеріальні ресурси – земля та капітал;

2) людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Земля – це передусім просторово-географічний чинник. Вона сама також є ресурсом – засібом сільськогосподарського виробництва. До того ж, земля містить великі багатства – корисні копалини, воду, повітря, ліси, тваринний та рослинний світ, а вони також мають граничну межу використання і багато з них невідновлювані. Отже, земля як економічний ресурс – це всі дарові блага природи, застосовувані у виробництві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає всі матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і сили, котрі вона використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля – виходовий різновид ресурсу, без нього неможлива господарська діяльність.

Капітал, або капітальні блага як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти часто називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а лише відображають капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують ресурси), їх не вважають економічним ресурсом. Гроші – це фінансовий капітал.