4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Визначення поняття «соціальна медицина та організація охорони здоров'я».

2. Основні завдання соціальної медицини.

3. Визначити методи соціальної медицини та організації охорони здоров'я.

4. Поняття про системний аналіз, статистичний метод, демографічний метод, історичний метод, експериментальний метод, епідеміологічний метод, економічний метод, соціологічне дослідження, метод експертних оцінок, моделювання, прогнозування.

5. Визначити значення соціальної медицини для охорони здоров’я.

6. Що визначає поняття «охорона здоров'я»

7. Основні принципи охорони здоров'я в Україні.

8. Які Державні правові документи направленні на підтримку здоров’я населення.

Зміст теми:

Соціальна медицина – це наука про закономірності громадського здоров'я, об'єктом дослідження якої є система "людина-суспільство-середовище". Предметом соціальної медицини являється громадське здоров'я. Громадське здоров'я має два смислові аспекти: медичний і моральний. Перший є пріоритетним для соціальної медицини.

Суб'єктом соціальної медицини є конкретні живі люди з усіма соціальними атрибутами: становищем в суспільстві, професійною зайнятістю, сімейним станом тощо.

Основними завданнями соціальної медицини є вивчення закономірностей впливу соціально-економічних умов, чинників і способу життя людей на здоров'я населення, а також його окремих груп і теоретичне обґрунтування ефективної системи державних і громадських заходів, шляхів і методів, спрямованих на усунення впливу шкідливих чинників довкілля, забезпечення високого рівня здоров'я усіх членів суспільства, збільшення періоду їх активного творчого довголіття.

Соціальна медицина та організація охорони здоров'я - це самостійна наука, яка вивчає здоров'я населення, фактори, що впливають на нього, науково обґрунтовує і розробляє заходи по збереженню і поліпшенню суспільного здоров'я, а також розробляє нові форми і методи організації і управління системою охорони здоров'я.

Як предмет викладання соціальна медицина і організація охорони здоров'я включає в себе історію виникнення і розвитку соціальної медицини і організації охорони здоров'я, медичну (біологічну) статистику, здоров'я населення, організацію і управління охороною здоров'я.

Вивчення та засвоєння цього предмету має велике значення для майбутніх лікарів різних фахів, яким в процесі своєї практичної діяльності необхідно буде аналізувати стан здоров'я своїх пацієнтів, діяльність закладів охорони здоров'я, вирішувати задачі пов'язані з охороною здоров'я населення.

Видатний внесок в охорону здоров'я вніс М. В. Ломоносов, який у своїй праці "Слово про розмноження і збереження російського народу" дав глибокий аналіз охорони здоров'я і запропонував ряд конкретних заходів для поліпшення його організації.

Перший курс соціальної медицини та організації охорони здоров’я під назвою "громадська гігієна" був прочитаний в Україні О.Корчак-Чепурківським у Київському комерційному інституті в 1906 р.

Викладацька діяльність Авксентія Васильовича Корчак-Чепурківського в Київському комерційному інституті тривала до 1913 р, (в 1913 його звільнили, як політично неблагонадійного). З 1903 по 1918 р. він працював приват-доцентом кафедри гігієни медичного факультету Київського університету, де вів курси епідеміології та санітарної статистики.

У середині 1918 р, він очолює медичний факультет новоствореного в Києві Українського народного університету (останній проіснував недовго в складних умовах громадянської війни в Україні).

Після створення Київського медичного інституту (шляхом об’єднання медичних факультетів Київського та Українського університетів і жіночого медичного інституту), Корчак-Чепурківський декілька років був деканом медичного факультету, завідував кафедрами гігієни, першим в Україні розпочав читати курс соціальної гігієни. У березні 1921 р. А.В.Корчак-Чепурківський першим із медиків був обраний дійсним членом АН УРСР, при якій створив кафедру охорони народного здоров’я, якою завідував до кінця свого життя (27.X.1947р.). Одним із найбільш вагомих результатів багатолітньої праці Корчака-Чепурківського в АН УРСР було створення української медичної термінології (до цієї справи ним була залучена велика група спеціалістів). Зокрема, він особисто переклав із англійської на українську мову "Міжнародну класифікацію хвороб та причин смерті", після чого на українській мові розпочалася масова публікація наукових праць з медицини, став виходити в світ прекрасний журнал "Профілактична медицина". Після Всесоюзного перепису населення 1926р. в Україні були видані друкарським способом його матеріали по кожному адміністративному районі у вигляді окремих брошур.

В 1966 р. соціальна гігієна була відновлена як наука і предмет викладання, а кафедри перейменовані в кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я. Згодом, у 90-ті роки XX ст. змінилася назва дисципліни та кафедр: замість терміна "соціальна гігієна" була запропонована назва "соціальна медицина".

Цей предмет викладається як у вищих медичних навчальних закладах, так і в середніх спеціальних закладах.

До основних завдань соціальної медицини відносять:

- вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення;

- забезпечення всебічної характеристики зрушень (динаміки), які відбуваються в показниках здоров'я населення країни в цілому, а також на регіональних рівнях, в соціально-економічних, еколого-географічних зонах, населених пунктах, окремих колективах;

- наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних віково-статевих та інших груп населення;

- розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров'я, його теоретичних та організаційних основ;

- аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров'я, створення їх раціональних структур і наукове обґрунтування найбільш доцільних форм організації роботи, проведення реформування та реструктуризації;

- створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів з підтримання належного рівня здоров'я.

Як соціальна, так і клінічна медицина має справу із здоров'ям людей і їх хворобами і вирішують однакові завдання.

Поняття «охорона здоров'я» визначає діяльність по збереженню, поліпшенню, забезпеченню і зміцненню здоров'я різних груп населення. Основними законодавчими актами закріплено право людини на охорону і зміцнення здоров'я.

В Основах законодавства України про охорону здоров'я підкреслюється, що «…кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я». Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості».

Оптимізація системи охорони здоров'я є найважливішою частиною соціально-економічної політики держави. Охорона здоров'я розглядається як державна система з єдністю цілей, взаємодією і спадкоємністю служб (лікувальних і профілактичних) загальною доступністю кваліфікованої медичної допомоги, гуманістичною спрямованістю.

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

- визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

- дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

- відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

- орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;

- попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

- багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

- децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Пріоритетним структурним елементом системи охорони здоров'я є

Профілактична діяльність медичних працівників, розвиток медико-соціальної активності і установок на здоровий спосіб життя серед різних груп населення.

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я.