Збройний виступ самостійників у Києві

Намагання керівників  Центральної  ради  досягти порозуміння з Тимчасовим урядом і угода з ним викликали незадоволення та навіть обурення серед частини діячів українського національного руху, що стояли за негайну самостійність України. Лідером самостійників був М.Міхновський. До них належали голова Братства самостійників В.Отаманівський, члени Військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка М.Шаповал, Л.Ган, М.Павелко та ін. Самостійники вирішили здійснити збройний виступ, унаслідок якого всю владу в Києві, а потім в усій Україні передати Центральній Раді. Україна мала стати самостійною. Цей переворот повиненні були здійснити українські військові частини, передусім Перший український полк ім. Богдана Хмельницького (“богданівці”) та створюваний у той час Другий український полк ім. Павла Полуботка (“полуботківці”). Про наміри учасників виступу можна гадати з матеріалу “План праці 2-го Українського полку ім. П.Полуботка з 16 по 17 липня 1917 року”, який потрапив до рук російської контррозвідки. У цьому “Плані” говорилось: “Ми українці-козаки не хочемо мати свободи тільки на папері, або півсвободи. По проголошенні І Універсалу (ми ІІ Універсалу не визнаємо) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємось Центральній Раді”. У ніч із 4 на 5 липня полуботківці виступили з Сирецьких таборів, зайняли казарми 1-го запасного полку, забрали там зброю та вирушили до міста. Але командир богданівців полковник Ю.Капкан, який обіцяв узяти участь у виступі, зрадив і вирішив використати свій полк для приборкання полуботківців. Та коли він вивів солдат із казарм, частина богданівців приєдналася до полуботківців. Повстанці, яких налічувалось близько 5 тис., почали займати найважливіші установи Києва. Вони захопили штаб міліції Лепарського, розгромили квартиру командуючого військами Київського військового округу полковника Оберучева, який змушений був утікати. Повстанці зайняли Печерську фортецю, Арсенал, телеграф, телефон, банк, державну скарбницю, роззброїли юнкерів та інші російські військові частини. Полуботківці фактично оволоділи всім Києвом. Після цього підійшли до будинку Центральної Ради з вигуками “Слава Центральній Раді!”. Але Грушевський, Винниченко й інші керівники не підтримали виступу полуботківців і наказали богданівцям їх роззброїти. До роззброєння були залучені російські юнкери, школа прапорщиків та полк кірасирів. Наведення “порядку” у місті було доручено членові Українського Військового Генерального Комітету генералові Кондратовичу. Повстанці були роззброєні, частину з них було заарештовано та передано російським судовим властям. Отже, Центральна Рада не лише не підтримала виступ самостійників, а зробила все від неї залежне, щоб придушити цей виступ. Революційному розмаху пробудженої української національної стихії був завданий перший відчутний удар. Це була “піррова перемога” Центральної Ради.