Стан сільського господарства

Керівництво колгоспним будівництвом здійснювалося  зверху, з  центру, адміністративно-командним методом, часто без урахування реального життя на селі, настроїв і бажань широких  колгоспних мас. І – головне – дедалі більше колгоспники відчужувались від розпорядження землею, засобами виробництва, від участі в керівництві колгоспними справами і розподілі результатів праці. Більшовики продовжували вдаватися до грубого адміністрування, безцеремонного втручання у внутрішньоколгоспні справи, діяли методами всіляких обмежень та заборон. Характерним щодо цього було рішення травневого пленуму ЦК ВКП(б) 1939 р., яке було оформлене як постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР “Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання”. Всяка спроба урізати громадські землі колгоспу на користь особистого господарства колгоспників, а так само будь-яке збільшення присадибних ділянок понад розміри, передбачені Статутом сільгоспартілі (від ¼ до1/2  га), цією постановою розглядалися як кримінальний злочин, а винні підлягали притягненню до суду. Було вирішено до 15 серпня 1939 р. провести обмірювання всіх присадибних земель колгоспників і залишки відрізати. Для кожного працездатного колгоспника і колгоспниці встановлювався обов’язковий мінімум трудоднів на рік, невиконання якого тягло репресивні дії проти порушників. Усе це робилося для того, щоб змусити селянина якомога активніше працювати в колгоспі.

Негативний вплив на розвиток присадибних господарств колгоспників мав і новий закон про сільськогосподарський податок, затверджений Верховною Радою СРСР у вересні 1939 р. Тепер податок на особисте господарство колгоспників накладався не за твердими ставками, а обчислювався в залежності від фактичного прибутку, який суб’єктивно визнавався місцевими фінорганами.

У сільському господарстві України за час другої п’ятирічки і перших трьох  років  третьої п’ятирічки кардинальних змін не відбулося. Незважаючи на зростання парку тракторів та інших сільськогосподарських машин, на деяке збільшення продукції, сільське господарство не зробило серйозного ривка вперед. У 1939 р. в Україні валовий збір зернових склав – 242,5 млн.  ц. У 1913 р. зернових було зібрано 232  млн. ц., тобто зростання у 1939 р. неістотне. Тупцювалося на місці і тваринництво.

Отже, колгоспи і радгоспи напередодні війни практично не продемонстрували своїх переваг, як брехливо заявляла радянська пропаганда. Матеріальний рівень життя селян був ще нижчий, ніж у жителів міст і ледве дорівнював прожитковому мінімуму. 

Заходи по зміцненню обороноздатності срср. Грубі помилки та прорахунки сталінського керівництва

В умовах посилення загрози агресії нацистської Німеччини керівництво СРСР вживало заходів до зміцнення обороноздатності країни.  Вирішальне  значення мала індустріалізація, на основі якої була створена оборонна промисловість, виникли такі важливі галузі, як танкова, авіаційна, автомобільна та ін., що створило можливості для технічного переоснащення армії і флоту новітніми видами зброї і озброєння.

Була змінена організація Червоної Армії і Військово-Морського флоту. До 1935 р. Червона Армія ґрунтувалась на змішаних – територіально-міліційному і кадровому – принципах. У територіальних військах близько 80% особливого складу, в основному рядових, проходили підготовку лише на щорічних зборах, без тривалого відриву від виробництва, і тільки невелика частина (приблизно 20%) були кадровими військовими.  Але територіально-кадрова система не могла забезпечити достатнього оволодіння особовим складом армії новою бойовою технікою. У зв’язку з цим, протягом 1935 – 1938 рр. Збройні Сили СРСР перейшли до єдиної кадрової системи. Відбулися зміни і в системі управління. У 1935 р. на базі Українського військового округу  було створено Київський (з липня 1938 р. - Особливий) і Харківський, у жовтні 1939 р. – Одеський військовий округ.

1 вересня 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон “Про загальний військовий обов’язок”. За цим законом призовний вік встановлювався в 19 років замість 21 року, збільшувався строк служби в армії до трьох років, а на флоті – до п’яти.  Внаслідок проведення заходів на середину 1941 р.  чисельність  Червоної Армії і Військово-Морського флоту досягала 5 млн. чол., було сформовано 125 нових дивізій. Лише в Київському особливому окрузі створено 8 механізованих корпусів. 8 стрілецьких, 10 авіаційних дивізій, 5 артилерійських протитанкових бригад та ін.

Разом з тим, маніакально побоюючись змов, зокрема серед військових, Сталін у другій половині 1930-х років розгорнув масові репресії проти військових, спустошуючи кадровий корпус Червою Армії і Військово-Морського флоту. Було репресовано близько 45 тис. командирів і політпрацівників, в тому числі 1800 генералів. Із 18 членів Військової ради старого складу залишилось тільки 10 чоловік. У армії і на флоті не стало найбільш підготовлених, талановитих і досвідчених командирів. Унаслідок цього на літо 1941 р. лише 7% командирів мали вищу військову освіту, близько 75% командирів і 70% політпрацівників перебували на своїх посадах менше одного року. Все це дуже послабило армію і флот і було однією з головних причин невдач на початку війни.

Великі помилки й прорахунки допустили Сталін і його оточення при безпосередній підготовці до відбиття агресії. Вважаючи, що війна відбуватиметься на чужій території, керівництво країни й командування Червоної Армії не провели необхідних заходів по приведенню в належну боєготовність укріплених районів упродовж західного кордону. На початку війни старі укріпрайони – Новгород-Волинський, Летичівський, Коростенський, Київський та ін., у зв’язку зі зміною кордону в 1939 – 1940 рр., почали демонтувати, а укріпрайони на новому кордоні – Володимир-Волинський, Струмилівський, Рава-Руський, Перемишльський, Ковельський – будувалися у 1940 – 1941 рр.  дуже повільно і на час нападу німецьких військ не були підготовлені до бойових дій.

За прямою вказівкою Сталіна в план оборони СРСР було внесено помилкові зміни. Головний удар гітлерівської армії стали чекати не на західному, білоруському напрямі, а на південно-західному, українському. Нарешті, через маніакальний страх Сталіна спровокувати нацистів на війну, всупереч численним неспростованим даним про неминучий напад німецьких військ улітку 1941 р., не було вжито необхідних заходів по підготовці Збройних Сил до відбиття нападу ворожих сил, до ведення оборонних боїв.