2. Управління структурою капіталу, авансованого у проект

Термін «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає основний, головний. Різноманіття трактувань терміну «капітал» визначається різноманітністю сутнісних сторін цієї економічної категорії. Тому для виявлення змісту цієї категорії слід розглянути основні характеристики, що формують її суть. Основні іманентні ознаки капіталу як економічної категорії є: капітал – це об'єкт економічного управління; капітал – це нагромаджена цінність; капітал – це фактор виробництва; капітал – це інвестиційний ресурс; капітал – це джерело доходу; капітал – це об'єкт ринкового обміну(купівлі – продажу); капітал – це об'єкт власності та розпорядження; капітал характеризується притаманним йому ризиком та ліквідністю.

Таблиця 3.4

Класифікація форм капіталу, авансованого у проект

Класифікаційні ознаки	Класифікаційні групи
1. Джерела залучення
Титул власності	Власний капітал Позиковий капітал
Група джерел	Капітал, залучений із зовнішніх джерел Капітал, мобілізований із внутрішніх джерел
Національна приналежність	Національний капітал Іноземний капітал
Форма власності	Державний капітал Приватний капітал
2. Форми залучення
Організаційно-правові	Акціонерний капітал Пайовий капітал Індивідуальний капітал
Натурально-речові	Капітал у грошовій формі Капітал у фінансовій формі Капітал у матеріальній формі Капітал у нематеріальній формі
Тривалість періоду залучення	Довгостроковий («перманентний») капітал Короткостроковий капітал
3. Характер використання
Напрямки використання у господарській діяльності	Капітал – інвестиційний ресурс Капітал – виробничий ресурс Капітал – кредитний ресурс
Особливості використанні в інвестиційному процесі	Початковий капітал Реінвестований капітал Дезінвестований капітал
Особливості використання у виробничих процесах	Основний капітал Оборотний капітал
Рівень ризику	Безризиковий, низькоризиковий, середньоризиковий, високоризиковий
Відповідність правовим нормам	Легальний капітал «Тіньовий» капітал

Фінансову основу діяльності у рамках проекту формує власний капітал - загальна сума фінансових ресурсів, які належать суб’єкту господарювання на правах власності і використовуються для формування активів. Вартість активів, сформованих за рахунок інвестованого в них власного капіталу це так звані «чисті» активи. Формування власного капіталу повинно забезпечувати досягнення таких цілей: формування за рахунок власного капіталу необхідного об'єму необоротних активів; формування за рахунок власного капіталу необхідного об'єму оборотних активів.

Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види необоротних активів (основні засоби; нематеріальні активи тощо), описується терміном власний основний капітал. Суму власного основного капіталу розраховують по такій формулі:

(3.24)

де: ВК_ОС — сума власного основного капіталу, визначеного планами проекту;

НА — загальна сума необоротних активів у рамках проекту;

ДПК_НА — сума довгострокового позикового капіталу, що використовується для фінансування вказаних активів.

Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; об'єм незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточну дебіторську заборгованість; грошові активи тощо), характеризується терміном власний оборотний капітал. Суму власного оборотного капіталу розраховують по формулі:

(3.25)

де: ВК_ОБ — сума власного оборотного капіталу;

ОА — загальна сума оборотних активів;

ДПК_ОБ — сума довгострокового позикового капіталу, використовуваного для фінансування оборотних активів;

КПК — сума короткострокового позикового капіталу.

Примноження власного капіталу у рамках проекту пов'язане в першу чергу з управлінням формуванням власних фінансових ресурсів. Основним завданням цього управління є забезпечення необхідного рівня самофінансування розвитку господарської діяльності.

Загальна потреба у власних фінансових ресурсах визначається по такій формулі:

(3.26)

де: П_ВФРо — загальна потреба у власних фінансових ресурсах;

ПК_К — загальна потреба в капіталі на кінець кожного планового періоду;

к_вк — планована питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

ВК_п — сума власного капіталу на початок кожного планованого періоду;

ПС_к — сума прибутку, що направляється на споживання в плановому періоді.

Розрахована загальна потреба відображає необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Перед тим, як залучати власний капітал із зовнішніх джерел слід максимально використати внутрішні можливості щодо мобілізації наявних резервів. Так як основними внутрішніми джерелами поповнення власного капіталу є чистий прибуток та амортизація, то, зрозумілою є необхідність якнайповнішого використання їх потенціалу. Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості поповнення власних ресурсів за рахунок вказаного джерела. Проте, слід пам'ятати, що збільшення суми амортизаційних відрахувань впливає на зміну маси чистого прибутку. Саме тому при мобілізації внутрішніх резервів поповнення власного капіталу необхідно орієнтуватися на такий критерій:

(3.27)

де: ЧП — запланована сума чистого прибутку;

АВ — запланована сума амортизаційних відрахувань;

махВФР — максимальна сума власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок внутрішніх джерел.

Варто зауважити, що далеко не у всіх випадках мобілізована сума власних коштів із внутрішніх джерел є достатньою для необхідного поповнення власного капіталу. Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується по такій формулі:

(3.27)

де: — потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

П_ВФР — загальна потреба власних фінансових ресурсів в планованому періоді;

— сума власних фінансових ресурсів залучених з внутрішніх джерел.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел.

Процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів ґрунтується на наступних критеріях:

• забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів - якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує вартість позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів слід відмовитися;

• збереженні управління первинними його засновниками - зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування діяльності у рамках проекту. Коефіцієнт самофінансування розраховується так:

(3.28)

де: к_СФ — коефіцієнт самофінансування проекту;

— планований приріст активів.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням таких завдань: забезпеченням максимізації формування прибутку з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику; формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики); здійсненням додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу.

Розрахунок загальної потреби в операційному капіталі ґрунтується на показнику «капіталомісткість продукції» та виробничій програмі. Залежно від результативного показника виробничої програми розрахунок загальної потреби в операційному капіталі може базуватися на таких алгоритмах:

(3.29)

(3.30)

де: ОК_П, ОК_К — загальна потреба в капіталі, необхідному для забезпечення операційної діяльності, на кінець та початок планового періоду;

— запланований приріст обсягу виробництва продукції;

— запланований приріст обсягу реалізації продукції;

к_кмвп — питома капіталомісткість виготовленої продукції;

к_кмрп — питома капіталомісткість реалізованої продукції.

Оптимізація складу операційного капіталу в розрізі його видів направлена, з одного боку, на забезпечення повного корисного використання активів, сформованих за рахунок основного та оборотного капіталу, а з іншою, — на формування умов прискорення обороту операційного капіталу в цілому. Така оптимізація вимагає врахування галузевої специфіки здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування активів, сформованих за рахунок основного і оборотного капіталу підприємства

Для оцінки результатів оптимізації співвідношення основного і оборотного операційного капіталу використовується показник — коефіцієнт маневреності операційного капіталу, який розраховується по такій формулі:

(3.31)

де: км_ОА — коефіцієнт маневреності операційного капіталу;

ОК_О — сума оборотного операційного капіталу;

К_О — загальний обсяг капіталу в операційному процесі.

Процес оптимізації обсягу оборотного капіталу складається з трьох основних стадій. На першій стадії з урахуванням результатів прогностичного аналізу оборотного капіталу визначається система заходів щодо використання резервів, направлених на скорочення тривалості операційного, а в його рамках — виробничого і фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинне приводити до зниження об'ємів виробництва і реалізації продукції. На другій стадії на основі вибраного типу політики формування оборотного капіталу, запланованого обсягу виробництва і реалізації окремих видів продукції та ідентифікованих резервів скорочення тривалості операційного циклу (у розрізі окремих його стадій) оптимізується обсяг окремих видів оборотних активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх обороту та суми. На третій стадії визначається загальний об'єм оборотного капіталу, необхідного для функціонування проекту:

(3.32)

де: ОК_П — необхідний (плановий) обсяг оборотного капіталу;

ЗП_П — запланована сума запасів сировини і матеріалів на кінець майбутнього періоду;

ЗГП_П — сума запасів готової продукції на кінець майбутнього періоду (з включенням в неї об'єму незавершеного виробництва);

ДЗ_П — сума поточної дебіторської заборгованості на кінець майбутнього періоду;

ГА — сума грошових активів на кінець майбутнього періоду;

Для оцінки результатів оптимізації співвідношення основного і оборотного операційного капіталу використовується показник — коефіцієнт маневреності операційного капіталу, який розраховується по такій формулі:

(3.32)

де: км_ОА — коефіцієнт маневреності операційного капіталу;

ОК_О — сума оборотного операційного капіталу;

К_О — загальний обсяг капіталу в операційному процесі.

Процес оптимізації співвідношення постійної і змінної частин оборотного капіталу здійснюється по наступних стадіях: досліджуються тенденції зміни обсягів виробництва та реалізації; розраховуються коефіцієнти нерівномірності (мінімального і максимального рівнів) оборотного капіталу по відношенню до середнього його рівня; визначається сума постійної частини оборотного капіталу:

(3.33)

де: ОК_пост — сума постійної частини оборотного капіталу в майбутньому періоді;

— середня сума оборотного капіталу підприємства в даному майбутньому періоді;

к_мін — коефіцієнт мінімального рівня оборотного капіталу; визначається максимальна і середня сума змінної частини оборотного капіталу в майбутньому періоді:

(3.34)

де: ОК_макс — максимальна сума змінної частини оборотного капіталу;

к_макс — коефіцієнт максимального рівня оборотного капіталу;

Співвідношення постійної і змінної частин оборотного капіталу є основою управління його оборотністю і вибору конкретних джерел його фінансування. В процесі управління оборотним капіталом розробляються окремі фінансові нормативи, які використовуються для контролю ефективності його формування і функціонування. Основними з таких нормативів є: норматив власного оборотного капіталу; система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому; система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів.

Структуру капіталу оптимізують різними методами, до числа основних відносять оптимізацію за критерієм: максимізації рівня фінансової рентабельності; мінімізації вартості капіталу; мінімізації рівня фінансових ризиків.

Рис.3.1. Основні методи оптимізації розмірів власного капіталу (частки в активах проекту)

Оптимізація структури капіталу (частки власного) за критерієм максимуму фінансової рентабельності базується на використання механізму фінансового левериджу. Оптимізація частки власного капіталу у структурі активів, зорієнтована на мінімізацію вартості капіталу полягає у виборі варіанту співвідношення власних і позикових фінансових ресурсів, при якому середньозважена вартість активів буде мінімальною. Останній із перелічених методів оптимізації частки власного капіталу пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування окремих видів активів проекту.

Проблематика оптимізації структури капіталу, авансованого у проект та джерел його фінансування знайшла своє відображення у новому напрямку фінансового менеджменту – financial design.