Тема 3 «Визначення потреби у фінансових ресурсах для реалізації проекту» (методологічні аспекти обґрунтування, планування, оцінювання)
Методологічні та організаційні засади оцінювання потреби у фінансових ресурсах для реалізації інвестиційних проектів
Управління структурою капіталу, інвестованого у проект
1. Методологічні та організаційні засади оцінювання потреби у фінансових ресурсах для реалізації інвестиційних проектів
1.1. Методологічні аспекти фінансового моделювання і планування проектів
Методологічною платформою оцінювання потреби у фінансових ресурсах для реалізації проекту та обґрунтування і вибору джерел їх забезпечення є теорії фінансів та інвестиційного аналізу, синтез яких дав підстави для виокремлення наукової дисципліни – фінансового аналізу проектів. Фінансовий аналіз проектів – це методологія:
збору та опрацювання інформації щодо ініційованих починань проекту;
обґрунтування системи критеріїв оцінки та вибір методів оцінювання проектів;
побудови прогнозів та фінансових моделей;
розробки фінансових планів проекту;
оцінювання фінансових результатів для всіх заінтересованих осіб і, насамперед – для власників проекту.
Метою фінансового аналізу є вибір оптимального (за фінансовими критеріями) варіанту проекту, джерел, організаційних форм та схем фінансування. Процес фінансового аналізу є циклічним, а його складові – це: збір, опрацювання та систематизація інформації, створення баз даних; побудова фінансових моделей, розробка фінансових планів, оцінка фінансової ефективності, оптимізація фінансових планів і коректування дій по управлінню фінансами проекту (рис.3.1).
Рис.3.1. Процес фінансового аналізу проектів
Фінансовий аналіз здійснюється на всіх етапах життєвого циклу проекту, проте різними можуть бути його завдання. Так, на етапі передпроектних досліджень основним завданням фінансового аналізу є підготовка достовірних фінансових прогнозів і побудова фінансових моделей, робота з якими дозволяє напрацювати множину життєздатних варіантів проекту в цілому та варіантів його фінансування з різних джерел. Нагадаємо, що прогнозом називають ймовірне, науково обґрунтоване судження про стан системи в майбутньому, а також про шляхи і терміни досягнення цього стану, встановлене на підставі вивчення причинно-наслідкових зв’язків між елементами системи і закономірностями їх розвитку (динаміки). У рамках фінансового аналізу проектів застосовують різні прогнози:
за масштабами (макроекономічні, регіональні, галузеві, прогнози щодо економічного стану підприємства-власника проекту тощо);
за горизонтом (довгострокові, середньострокові, короткотермінові);
за функціональною ознакою (нормативні, дескриптивні тощо).
Одним із найефективніших методів, які використовуються у процесі фінансового прогнозування, є моделювання – метод екстраполяції причинно-наслідкових зв’язків між елементами системи господарства проектів. Фінансове моделювання призначене для ідентифікації і формалізації зв’язків між вхідними параметрами проекту (у тому числі потоками фінансових ресурсів) та його фінансовими результатами. Такі зв’язки і значення параметрів можуть бути жорстко детермінованими та стохастичними, а отже, і моделі, які їх формалізують, є різних класів.
Для формування фінансової моделі проекту (моделі фінансових прогнозів) використовують множину параметрів, кожен із яких описує певний аспект внутрішнього чи зовнішнього середовища. До переліку параметрів входять як детерміновані, так і ймовірнісні. До числа детермінованих параметрів зазвичай відносять: організаційно-правову форму підприємства-власника проекту; систему оподаткування; зміст (перелік робіт та об’єктів) інвестиційної діяльності у рамках проекту; часові рамки проекту в цілому та окремих його фаз і етапів; виробничу потужність операційної системи; номенклатуру продукції та структуру виробничої програми; технологію виробництва та організаційні механізми операційної діяльності; розхід ресурсів (матеріальних, трудових, технічних) для виробництва кожного виду продукції; облікову політику; порядок розподілу та використання чистого прибутку; напрямки використання вільних коштів тощо. Крім перелічених, для побудови фінансової моделі проекту використовують ряд параметрів, значення яких визначаються експертами, задаються у формі сценаріїв, розподілу імовірності або моделюються в умовах невизначеності. До таких відносять: прогноз темпів інфляції по кожній із статей витрат та доходів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності у рамках проекту; проноз обмінного курсу національної валюти; прогноз цін на всі види ресурсів та продуктів проекту; прогноз обсягів реалізації, умов постачання та збуту; прогноз рівня використання виробничої (паспортної) потужності операційної системи тощо.
Побудова фінансової моделі проекту базується на таких концептуальних положеннях:
існування функціональних взаємозв’язків між окремими параметрами внутрішнього середовища проекту (виробнича потужність та обсяг виробництва; розхід окремих ресурсів та вихід готової продукції; обсяг виробництва, обсяг реалізації та запаси готової продукції; продуктивність ресурсів і тривалість виробничого циклу; тривалість та послідовність виконання окремих робіт (процесів) та тривалість інвестиційного періоду та періоду експлуатації проекту тощо);
існування залежностей між технічними, технологічними, організаційними, економічними (господарськими) параметрами проекту та його фінансовими результатами (ціни виробничих ресурсів та витати виробництва; обсяг виробництва та дохід; дохід, обсяг виробництва та прибуток; умови постачання ресурсів, збуту продукції та потреба в обігових коштах; технологічна структура капіталу та рівень ліквідності активів тощо):
існування стійких співвідношень між параметрами внутрішнього середовища та економічними і фінансовими параметрами зовнішнього (прогнозований темп інфляції та динаміка витрат виробництва; прогнозований обмінний курс та потреба у грошових коштах для забезпечення експортно-імпортних операцій; прогнозований рівень цін на продукцію проекту та частка ринку (обсяг реалізації продукції) тощо).
При побудові фінансових моделей проекту слід:
визначити клас моделі (детермінована чи стохастична) та метод прогнозування;
визначити рамки моделі (часові, змістові тощо);
задатися рівнем деталізації вхідних та вихідних параметрів і так званим «масштабом часу» – тривалістю найкоротшого часового інтервалу, впродовж якого вони оцінюватимуться;
вибрати прийом віднесення вхідних та вихідних параметрів до початку чи кінця кожного часового інтервалу («пренумерандо» чи «постнумерандо»);
встановити причинно-наслідкові (сутнісні) зв’язки між вхідними та вихідними параметрами, описати та формалізувати ці зв’язки;
пронормувати певні параметри, якщо це видається можливим;
виконати процедуру верифікації.
Варто вказати на особливості фінансових моделей: всі вхідні та вихідні параметри задаються у грошовому вимірнику; враховується «фактор часу» – зміна «вартості грошей у часі» (вірніше – зміна цінності ресурсів та продуктів і, відповідно – їх грошового еквіваленту) та врахування часового лагу між моментом здійснення господарської операції та моментом відповідних надходжень чи виплат коштів.
На етапі планування фінансовий аналіз слугує інструментом обґрунтування та вибору оптимальних варіантів фінансових планів. До складу пакету документів, зазвичай входять:
інвестиційний план;
прогноз прибутків та збитків операційної діяльності;
прогноз фінансових результатів проекту;
план фінансування проекту та бюджет інвестиційних витрат;
прогноз руху грошових коштів;
прогнозний баланс.
У випадку використання позикових ресурсів на вимогу банку додатково розробляють план вибірки та погашення кредиту. Всі перелічені документи можна подавати за стандартними формами (шаблонами) або ж, при необхідності, розробляти, обґрунтувавши доцільність, власні варіанти відповідного представлення вихідної інформації та результатів фінансового прогнозування і планування.
Інвестиційний план розробляють на основі змісту, часових та вартісних рамок кожної із фаз життєвого циклу проекту – підготовка, створення матеріально-технічної бази, експлуатація. Цей план (поданий у форматі реального часу) повинен включати перелік об’єктів інвестування з врахуванням термінів їх створення, організаційно-технологічних зв’язків (послідовності виконання робіт та введення в експлуатацію об’єктів), витрат та умов розрахунків (оплати) за використані ресурси та виконані роботи. Кожен із об’єктів інвестування має бути віднесеним до певного виду (групи) активів, для яких встановлюють умови обліку (відповідно до прийнятої облікової політики) та норми амортизації. Зауважимо, що при плануванні можливим є застосування податкового та бухгалтерських методів віднесення вартості активів на витрати операційної діяльності.
Прогноз прибутків та збитків операційної діяльності дозволяє оцінити суму чистого прибутку, який формується як результат реалізації запланованих господарських рішень у сфері виробництва та збуту продукції. До складу пакету планів виробництва входять:
виробнича програма (номенклатура та обсяги виробництва окремих видів продукції, динаміка рівня завантаження виробничої потужності);
калькуляції розходу ресурсів для виробництва окремих видів продукції;
нормативні калькуляції прямих витрат;
кошториси загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат;
калькуляції витрат на оплату праці персоналу;
норми запасів всіх видів ресурсів та всіх видів продукції.
Для планування стратегії збуту продукції слід вирішити комплекс питань: спрогнозувати обсяги реалізації кожного із видів продукції; визначити очікувані ціни (з ПДВ) на кожен із продуктів; прийняти рішення щодо умов збуту продукції. При детальному описі плану реалізації необхідно вказати умови ціноутворення («нестандартна» інфляція, сезонні коливання цін тощо), а при обґрунтуванні стратегії продажів – врахувати певні часові фактори (терміни реалізації, лаг розрахунків покупців за відвантажену продукцію, умови розрахунків – по факту, передоплата, кредит тощо). Так як оди і той же вид продукції може продаватись різним споживачам на різних умовах слід вказати питому вагу реалізованої продукції, розрахунки за яку здійснюватимуться по факту відвантаження, авансом, з відтермінуванням оплати.
Вартісна оцінка обсягів виробництва та збуту, руху запасів ресурсів та готової продукції є основою для розрахунку валових доходів та валових витрат, а отже – прибутку до сплати податку та чистого прибутку від операційної діяльності. По динаміці останнього із перелічених показників можна визначити умови беззбитковості та оцінити рівень економічної безпеки виробництва.
Фінансові результати інвестиційної та операційної діяльності (при прийнятій стратегії виробництва та збуту) знаходять своє відображення у прогнозі руху грошових потоків, аналіз якого дозволяє визначити потребу у додаткових джерелах фінансування та розробити план фінансування і бюджет проекту. Розмір коштів, які необхідні для фінансування проекту, встановлюють на основі даних про дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення операційної та інвестиційної діяльності. Далі слід окреслити життєздатні альтернативі варіанти формування капіталу проекту: власні кошти, акумульовані та мобілізовані організацією-власником проекту; власні кошти, залучені для реалізації проекту (додаткова емісія акцій, внески у статутний фонд тощо); позикові кошти (у тому числі безпроцентні кредити); кошти, отримані на незворотній основі; змішане фінансування тощо.
При формуванні змісту фінансової стратегії у рамках проекту потрібно врахувати час та порядок фінансування витрат інвестиційної та операційної діяльності, а також сплати податків, ідентифікувати необхідну структуру капіталу та політику використання прибутку. Стратегія фінансової діяльності повинна забезпечувати належний рівень фінансової стійкості проекту та необхідний рівень платоспроможності організації - власника проекту.
Вибір джерел фінансування та структури фінансових ресурсів можна здійснювати у рамках одного із підходів:
при наявності обмежень щодо суми власних коштів (акумульованих та мобілізованих чи додатково залучених) розраховують потребу в отриманні кредитів (довгострокових – для фінансування капітальних витрат та короткострокових – для формування і поповнення обігових коштів, необхідних для забезпечення операційної діяльності відповідно до прийнятої стратегії виробництва та збуту продукції);
при відсутності таких обмежень структуру джерел фінансування оптимізують за певним критерієм (максимум рентабельності власного капіталу, мінімум вартості фінансових ресурсів, мінімум фінансових ризиків тощо).
Зауважимо, що вибір критерію оптимізації структури капіталу є прерогативою власника проекту, який, найчастіше, орієнтується на забезпечення якнайвищого рівня рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджу. Крім того, диверсифікація джерел фінансування (при бажаному рівні фінансової незалежності та стійкості проекту) може стати ваговими чинником зниження фінансових ризиків.
При розгляді варіантів залучення кредитних ресурсів слід розрахувати їх загальну суму, графік «вибірки», умови обслуговування та повернення основної суми боргу. Після ідентифікації змісту кожної кредитної угоди необхідно перевірити бюджет надходжень і виплат інвестиційної, операційної та фінансової діяльності у рамках проекту на предмет його збалансованості та достатності залишку грошових коштів на кінець кожного періоду впродовж усього терміну життєвого циклу проекту. Зауважимо, що вільні кошти (понад суму запланованого резерву) можна інвестувати – здійснювати реальні та фінансові інвестиції, дохід від яких забезпечуватиме підвищення фінансової ефективності проекту.
При розробці бюджету інвестиційних витрат необхідно забезпечити збалансованість сум виплат та надходжень фінансових ресурсів впродовж кожного планового періоду. У випадку нестачі власних коштів (мобілізованих з внутрішніх джерел чи залучених шляхом додаткових внесків у статутний фонд, додаткової емісії акцій тощо) для придбання необоротних активів та недоступності чи фінансовій недоцільності отримання довгострокових кредитів варто розглянути варіанти використання основних виробничих фондів на умовах оренди (лізингу).
Завершальним кроком фінансового планування проекту є формування прогнозного балансу, у якому відображаються динаміка загальної вартості та структури створених активів і джерел їх фінансування на кінець кожного планового періоду.