Тема 6 «Специфічні системи проектного фінансування»

1. Особливості фінансування проектів у виробничій сфері

2. Фінансування проектів у житловому будівництві

3. Кредитування проектів через міжнародний фінансовий ринок

Тема виноситься на самостійне опрацювання. По завданню викладача студенти опрацьовують певні питання, готують реферати/творчі роботи і презентують доповіді. Під час аудиторних занять проводяться обговорення таких аспектів проблематики використання специфічних систем проектного фінансування:

1. Фінансування проектів за схемами «ВОТ», «ВООТ»

2. Фінансування проектів у рамках інвестиційного консорціуму

3. Фінансування концесійних проектів

4. Фінансування проектів в умовах преференційних режимів інвестиційної діяльності

5. Особливості фінансування проектів в офшорних зонах

6. Фінансування проектів ФПГ та транснаціональними корпораціями

7. Особливості фінансування міжнародних проектів

8. Кредитування проектів міжнародними фінансовими установами

9. Фінансування проектів через міжнародний фінансовий ринок

10. Особливості фінансування інвестиційних проектів у сфері житлового будівництва

11. Іпотека як інструмент фінансування проектів

12. Моделі та системи іпотечного кредитування проектів

13. Особливості фінансування проектів у виробничій сфері

14. Особливості фінансування проектів у видобувних галузях

15. Особливості фінансування проектів в енергетиці

16. Особливості фінансування проектів у нафтогазовому секторі економіки

17. Особливості фінансування інфраструктурних проектів

18. Особливості фінансування проектів у соціальній сфері

19. Особливості фінансування інноваційних проектів

20. Практика проектного фінансування ЄБРР

21. Практика проектного фінансування МБРР

22. Практика проектного фінансування Світового Банку

23. Фінансові інституції – лідери ринку послуг проектного фінансування

24. Світовий досвід: сучасні схеми та моделі проектного фінансування

Тема 7 «Управління ризиками у рамках систем фінансування проектів»

1. Сутність та процес управління проектними ризиками

2. Інструменти управління ризиками у рамках систем фінансування проектів

1. Сутність та процес управління проектними ризиками

У процесі реалізації інвестиційного проекту виникає проектний ризик. Якщо конкретизувати загальне визначення ризику, то це — ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати очікуваного інвестиційного прибутку в ситуації непевності умов його одержання в кращому випадку, і у гіршому — втрати вкладеного капіталу. Проектний ризик можна розглядати і як подію або низку випадкових подій, які наносять шкоду інвестиційному проекту. Випадковість або непередбачуваність настання подій означає неможливість точно визначити час та місце виникнення цих збитків. Шкода, заподіяна настанням цих подій, — це погіршення або втрата об’єктом інвестування своїх властивостей.

Проектному ризику властиві такі особливості:

1. Інтегрований характер. Ризик інвестиційного проекту є агрегованим поняттям, що інтегрує в собі численні види конкретних інвестиційних ризиків.

2. Об’єктивність прояву. Проектний ризик є об’єктивним явищем. Він супроводжує реалізацію практично всіх видів реальних інвестиційних проектів, у яких би формах вони не здійснювалися. Хоча низка параметрів проектного ризику залежить від суб’єктивних управлінських рішень щодо проектів, об’єктивна його природа має незмінну тенденцію.

3. Особливості ризиків на різних стадіях здійснення інвестиційного проекту. Можуть виникати непередбачені ознаки проектного ризику внаслідок зміни умов на стадіях: передпроектній, інвестиційній, експлуатаційній та ін. Цей чинник ускладнює визначення сукупного проектного ризику.

4. Високий рівень зв’язку з комерційним ризиком. Інвестиційний прибуток за проектом формується, як правило, на стадії його експлуатації, тобто у процесі операційної діяльності підприємства.

5. Висока залежність від тривалості життєвого циклу проекту. За короткостроковими проектами детермінованість зовнішніх та внутрішніх чинників дозволяє обрати такі параметри реалізації, що генерують найменший рівень ризику. В той же час довгострокові проекти з тривалим життєвим циклом вимагають значніших витрат на їх захист.

6. Високий рівень коливання рівня ризику за подібними (типовими) проектами. Рівень проектного ризику, навіть для однотипних реальних інвестиційних проектів одного і того ж виробництва, не є незмінним і коливається залежно від місцевих умов: природно-кліматичних, геополітичних, інженерно-комунікаційних тощо.

7. Відсутність достатньої інформаційної бази для оцінки рівня ризику. Унікальність параметрів кожного інвестиційного проекту та умов його здійснення не дозволяє використовувати у широкому розумінні економіко-статистичні, аналогові та деякі інші методи оцінки рівня проектного ризику. Пошук необхідної інформації для розрахунку цього показника пов’язаний зі здійсненням додаткових фінансових витрат.

8. Відсутність надійних ринкових індикаторів, що використовуються для оцінки рівня ризику. Якщо у процесі фінансового інвестування підприємство може використовувати систему індикаторів фондового ринку, то на сегментах інвестиційного ринку, пов’язаного з реальним інвестуванням, такі індикатори відсутні. Це знижує можливості одержання надійної оцінки ринкових чинників у розрахунках рівня проектних ризиків.

9. Суб’єктивність оцінки. Незважаючи на об’єктивну природу проектного ризику як економічного явища, основний оцінювальний його показник — рівень ризику — має суб’єктивний характер. Ця суб’єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, пояснюється розбіжністю повноти й достовірності інформації, що використовується, кваліфікацією інвестиційних менеджерів, їх досвіду та іншими чинниками.

З огляду на особливості та причини виникнення існують різноманітні системи класифікації ризиків проектного фінансування, зокрема залежно від обраних критеріїв оцінки:

• класифікація за фазами (етапами) проектної діяльності: на передінвестиційній фазі; інвестиційній (будівельній) фазі; фазі пусконалагоджувальних робіт; а також операційній (виробничій) фазі;

• класифікація за критерієм можливості або неможливості для учасників проектної діяльності впливати на чинники ризику. З цієї позиції ризики поділяють на внутрішні (ендогенні), які можуть виникати на всіх стадіях та етапах реалізації проекту; зовнішні (екзогенні);

• класифікація за критерієм можливості захисту від ризиків: ризики, що страхуються через гарантії, резервні фонди або страхові компанії; ризики, які застрахувати неможливо або надто дорого.

Аналіз класифікацій ризиків дає можливість вирізнити такі «типові» ризики проектної діяльності:

• ризики учасників проекту;

• ризик перевищення кошторисної вартості проекту;

• ризик затримки введення проекту в експлуатацію;

• виробничий ризик;

• ризик, пов’язаний з управлінням;

• збутові ризики;

• фінансові ризики;

• політичні ризики;

• форс-мажорні ризики.

Управління проектними ризиками має включати в себе етапи:

• визначення (ідентифікація) проектних ризиків

• формалізований опис невизначеності проектного фінансування

• розрахунок показників ризику

• визначення заходів щодо управління ризиками

1. Визначення (ідентифікація) проектних ризиків. Процес ідентифікації окремих видів проектних ризиків здійснюється у такій послідовності:

а) визначаються зовнішні, або екзогенні, ризики;

б) встановлюється перелік внутрішніх, або ендогенних, (специфічних) проектних ризиків;

в) прогнозується загальний портфель ризиків та визначаються заходи щодо управління.

У процесі ідентифікації ризиків використовують методи якісної оцінки ризиків, до яких відносять метод аналізу доречності витрат та метод аналогій.

Метод доречності витрат орієнтується на виявлення соціальних зон ризику та ґрунтується на припущенні, що перевитрачання коштів може бути спричинено одним або кількома із чотирьох чинників: недооцінка вартості проекту у цілому або його окремих етапів ще на початку передінвестиційних досліджень; зміна конфігурації проекту, зумовлена непередбаченими обставинами; збільшення вартості проекту порівняно з початковою внаслідок інфляції або зміни податкового законодавства. Перелічені чинники детально описують і складають контрольний перелік можливого підвищення витрат за статтями для кожного варіанта проекту або його елементів. Метод аналогій не завжди забезпечує повну і об’єктивну оцінку ризиків, так як кожен проект є унікальним починанням.

2. Формалізований опис невизначеності проектного фінансування. Для повнішого аналізу проектів слід проводити формалізований опис невизначеності фінансування. Опис невизначеності включає в себе визначення вартості невизначеності, очікуваного інтегрального ефекту за проектом та ін. Вартість невизначеності — це концепція, з допомогою якої визначається максимальна сума грошей, сплачених за інформацію, використання якої знизить ступінь невизначеності по проекту. Вона визначається як очікувана цінність можливих вигід, від яких відмовляються через рішення відхилити проект, або очікувана сума витрат, які можуть виникнути внаслідок прийняття проекту.

Для врахування всіх імовірних варіантів реалізації проекту пропонується визначати очікуваний інтегральний ефект. Якщо ймовірність різних умов реалізації проекту відома відносно точно, то очікуваний інтегральний ефект розраховується за формулою математичного очікування:

, (7.1)

де Е_оч — очікуваний інтегральний ефект проекту; Е_i — інтегральний ефект за і-ї умові реалізації; Р_i — ймовірність реалізації цієї умови.

У свою чергу, у загальному випадку розрахунок очікуваного інтегрального ефекту рекомендується здійснювати за формулою

Е_оч = JE_max + (1 – j)E_min, (7.2)

де E_max та E_min — найбільше та найменше з математичних очікувань інтегрального ефекту за допустимими ймовірнісними розподілами; J — спеціальний норматив для врахування невизначеності ефекту, який відображає систему переваг відповідного господарського суб’єкта в умовах невизначеності (рекомендується, щоб J = 0,3).

3. Розрахунок показників ризику вкладення інвестицій. Кількісна оцінка ризику, тобто числове визначення розмірів окремих ризиків та ризику проекту у цілому, є складнішою на відміну від якісної. Спочатку всі ризики мають бути виміряні в одиницях, властивих лише їм, а потім у грошових одиницях, і врешті оцінюється ризик проекту в цілому. Найбільш очевидним способом оцінки ризику є ймовірнісна оцінка. Імовірність означає можливість отримання певного результату. Щодо завдань інвестування методи оцінювання зводяться до визначення ймовірності настання певних подій та вибору із кількох можливих подій найбільш імовірної, якій відповідає найбільше числове значення математичного очікування. Математичне очікування будь-якої події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність її настання. Об’єктивний метод визначення ймовірності ґрунтується на вирахуванні частоти, з якою стається дана подія. Суб’єктивний метод визначення ймовірності ґрунтується на використанні суб’єктивних критеріїв, що засновуються на різних припущеннях, у тому числі: інформації та особистого досвіду оцінювачів, думки фінансового консультанта тощо.

Вихідним пунктом інвестиційних розрахунків повинні бути передбачені потоки грошових коштів та коефіцієнт дисконтування. Враховуючи це, для аналізу інвестиційних ризиків варто використовувати такі моделі. Перша пов’язана з коригуванням грошового потоку та подальшим розрахунком чистої теперішньої вартості (NPV). Методика аналізу в цьому разі передбачає, що:

• для кожного проекту будують три його можливі варіанти розвитку: песимістичний, найбільш імовірний, оптимістичний;

• для кожного з варіантів вираховується NPV, тобто одержують три величини: NPV_p, NPV_ml, NPV_o;

• для кожного проекту вираховується розмах варіації NPV за формулою:

R(NPV) = NPV_o – NPV_p (7.3);

• з двох проектів, що порівнюються, найбільш ризиковим вважається той, в якого розмах варіації NPV більший.

Існує також модифікація розглянутої методики, яка передбачає застосування кількісних імовірнісних оцінок. У цьому разі методика буде мати такий вигляд:

• для кожного варіанта вираховується песимістична, найбільш імовірна та оптимістична оцінка грошових надходжень та NPV;

• для кожного проекту значенням NPV_p, NPV_ml, NPV_o присвоюється ймовірність їх здійснення;

• для кожного проекту вираховується ймовірне значення NPV, зважене за присвоєними ймовірностями, та середнє квадратичне відхилення від нього;

• проект з більшим значенням середнього квадратичного відхилення вважається більш ризиковим.

Інша модель передбачає поправку на ризик для коефіцієнта дисконтування. Відомо, що для більшості інвестиційних проектів, які передбачають класичну систему інвестування, зростання коефіцієнта дисконтування призводить до зменшення теперішньої вартості і - NPV. З викладеного випливає, що враховуючи ризик під час оцінки інвестиційних проектів — до безризикового коефіцієнта дисконтування або деякого його базового значення слід додати поправку на ризик і, таким чином, для розрахунку критеріїв оцінки проекту слід використовувати відкориговане значення дисконтної ставки (Risk-Ajusted Discount Rate, RADR).

У теоретичному плані викладений метод більш виправданий, оскільки введення поправки на ризик автоматично приводить до прийняття безумовно обґрунтованої передумови про зростання ризику протягом часу. Крім того, дослідження показують, що цей метод RADR користується у спеціалістів більшою популярністю.

Методи аналізу ризику інвестицій. До методів аналізу ризиків відносяться загальновідомі методи: аналіз беззбитковості; аналіз чутливості; метод сценаріїв; імітаційне моделювання. Оцінка проекту повинна здійснюватися в такій послідовності:

• розробляється модель, здатна прогнозувати майбутню реальність;

• відбираються ключові змінні ризику;

• визначаються обмеження значень можливих змінних;

• встановлюються відношення кореляційних перемінних;

• генеруються випадкові сценарії, основані на допущеннях;

• проводиться статистичний аналіз результатів імітацій.

При формуванні сценаріїв з використанням методів імітаційного моделювання застосовується така послідовність дій:

• визначаються інтервали можливої зміни початкових змінних, в межах яких ці змінні є випадковими величинами;

• визначаються види розподілу ймовірностей у межах заданих інтервалів;

• встановлюються коефіцієнти кореляції між залежними змінними;

• багаторазово (не менш 200 разів) розраховуються результатні показники;

• отримані результатні показники розглядаються як випадкові величини, яким відповідають: математичне очікування, дисперсія, функція розподілу та щільність ймовірностей;

• визначається ймовірність попадання результатних показників у той чи інший інтервал, імовірність перевищення мінімально припустимого значення тощо.

Аналіз значень результатних показників за сформованих сценаріїв дозволяє оцінити можливий інтервал їх зміни за різних умов реалізації проекту. Ці дані використовують для:

а) прийняття інвестиційних рішень;

б) ранжування проектів;

в) обґрунтування раціональних розмірів і форм резервування та страхування.

4. Визначення заходів щодо зниження інвестиційних ризиків. Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу, рівня ризиків та можливості управління розробляється система заходів протидії ризикам.