2. Особливості небанківського інвестиційного кредитування: державний, податковий та товарні інвестиційні кредити

Найважливішою формою державного фінансування інвестиційних проектів є державний інвестиційний кредит — сукупність кредитних відносин, в яких кредитором виступає держава, а позичальником — підприємства, в яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється таке фінансування з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м’якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент антициклічної політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держави. Обсяг державного кредитування і його напрями визначаються державною політикою.

Кредитування державних центра­лізованих капітальних вкладень за рахунок державного бюджету проводиться Міністерством фінансів, Головним управлінням державного казначейства шляхом перерахування міністерствам, іншим центральним та місцевим органом виконавчої влади — замовникам коштів згідно з планами фінансування. Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники при відкритті кредитування об’єктів будівництва за рахунок централізованих державних капітальних вкладень подають центральним установам банків, що фінансують, такі документи:

• показники обсягів державних централізованих капітальних вкладень по замовниках у галузевому розрізі та введення в дію невиробничих потужностей згідно з Державною програмою;

• перелік важливих будов виробничого призначення (природоохоронних об’єктів), передбачених Державною програмою;

• показники обсягів капітальних вкладень та перелік будов і об’єктів, що не ввійшли поіменно до Державної програми і споруджуються із залученням коштів державного бюджету;

• план фінансування;

• довідка про підсумки проведення конкурсу (тендеру) для будов, що знову розпочинаються;

• титул будови;

• титул перехідної будови та інші документи.

Центральні установи банків, що приймають участь у кредитуванні, доводять зазначені документи до місцевих установ банків, які здійснюють операції з кредитування капітального будівництва. Місцеві установи банків, які здійснюють операції з кредитування, перевіряють подану документацію і у разі її відповідності встановленим вимогам відкривають фінансування будівництва.

Титульні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються із залученням коштів державного бюджету і бюджетних позик, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками й погоджуються з Міністерством економіки. Титульні списки будов (виробничого призначення, природоохоронних об’єктів, які знову розпочинаються, а також перехідних будов), що фінансуються за рахунок місцевого бюджету, затверджуються відповідним місцевим органом виконавчої влади — замовником. Титульні списки будов, які споруджуються за рахунок коштів державних підприємств і організацій, та титульні списки об’єктів невиробничого призначення, будівництво яких здійснюється за рахунок державних капітальних вкладень, а також плани технічного переозброєння діючих підприємств, роботи за якими здійснюються за рахунок державних капітальних вкладень, затверджуються міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади — замовниками або у встановленому ними порядку.

Міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади щоквартально подають до Міністерства фінансів інформацію про використання державних централізованих капітальних вкладень.

Інвестор починає погашати кредит за рахунок власних коштів через рік після закінчення нормативного строку будівництва, реконструкції та технічного переоснащення об’єкта кредитування. Кошти, що вивільнилися, перераховуються комерційними банками для повернення їх у державний бюджет.

Контроль за цільовим використанням бюджетних позик на фінансування капітального будівництва здійснюють Міністерство фінансів, Головне управління державного казначейства, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники та установи банків. Контроль за додержанням строків будівництва об’єктів, передбачених Державною програмою, здійснюють Міністерство економіки та інші міністерства, центральні та місцеві органи виконавчої влади — замовники.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит).

Важливим інструментом стимулювання економіки часто є надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов’язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи.

1. Так звані бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.

2. Кредити, надані підприємствам на умовах валютної самоокупності. Усі витрати щодо їх погашення та обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.

3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат поставками продукції в державний резерв. Ці кредити з розрахунками у натуральній формі абсолютно «непрозорі». Як правило, для таких розрахунків використовуються досить умовні коефіцієнти обміну одних товарів на інші, що веде до спотворення механізмів ціноутворення, отже, створює умови як для одержання вигоди «третіми» особами, так і для прихованого додаткового субсидування підприємств.

4. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат у національній валюті. У даному випадку підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств.

Практично за всіма кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкрутства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі поєднання кредитування з обмеженим регресом під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

З використанням таких схем відбувається розподіл проектних ризиків між учасниками: підрядником, кредитором (банком) або групою і державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинг-угоді.

Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

• держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

• через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта;

• використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш високу ефективність дає змогу досягати позитивних результатів;

• стимулювання надходження іноземних інвестицій.

Запровадження таких схем фінансування інвестиційних проектів в Україні може здійснюватися за умови реалізації угод про розподіл продукції, відповідно до яких інвесторам надаються на зворотній основі і на певний термін виключні права на пошук, розвідування, видобуток мінеральної сировини і на ведення пов’язаних з цим робіт. Інвестор проводить зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик, причому угода визначає умови і порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвестором.

Популярними формами непрямого (опосередкованого) державного кредитування є податковий кредит та створення преференційних режимів для реалізації інвестиційних проектів. Відтермінування податкових платежів або зменшення ставки податків дозволяє суб’єктам інвестиційної діяльності впродовж певного часу збільшувати обсяг власних коштів, які можуть бути спрямовані на фінансування інвестиційних проектів.

Найрозповсюдженішою формою інвестиційного товарного кредиту є лізинг. Лізинг полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця чи придбаного їм у власність за дорученням та узгодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Незважаючи на те, що об’єктом лізингу може бути практично будь-яке майно, яке не знищується у виробничому циклі, слід виділити його головні об’єкти — елементи активної частини основних фондів. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Учасники лізингу представлені фізичними особами, фінансово-кредитними та спеціалізованими організаціями, що здійснюють свою діяльність у сфері лізингового бізнесу. Серед класичних учасників вирізняють виробника/продавця лізингових послуг, лізингодавця та лізингоодержувача. Причому, лізингодавець та лізингоодержувач є сторонами лізингової угоди.

Непрямими учасниками лізингу є: страхові компанії, які забезпечують захист майнових та фінансових інтересів лізингодавців та лізингоодержувачів, виробників; інститути спільного інвестування, які акумулюють грошові кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти; універсальні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця та виступають гарантами лізингових операцій; консалтингові фірми, що допомагають лізингоодержувачу отримувати якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингового бізнесу.

Для розрахунку економічного ефекту, зумовленого реалізацією інвестиційного проекту з використанням лізингових платежів, застосовуються такі формули:

Е_пр1 = РП₁ – С_л1 – ЛП, (5.1)

Е_пр2 = (РП₁ – С_л1 – ЛП) – (РП₀ – С₀ + А₀), (5.2)

Е_пр3 = (С₀ – А₀) – (С_л1+ ЛП), (5.3)

де Е_пр1 — економічний ефект (прибуток) в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на забезпечення випуску нової продукції, коли джерелом інвестицій є лізингові платежі, грн; Е_пр2 — приріст прибутку в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на збільшення випуску продукції та зменшення собівартості, коли джерелом інвестицій виступають лізингові платежі, в тому разі, якщо в собівартість включаються лізингові платежі замість витрат на амортизацію, грн; Е_пр3 — економічний ефект в розрахунку на рік від реалізації інвестиційного проекту, спрямованого на зменшення собівартості, якщо джерелом інвестицій виступають лізингові платежі замість амортизації, а зміна випуску продукції не відбувається, грн; РП₀, РП₁ — випуск продукції до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн; С₀^,, С_п1 — собівартість продукції без урахування лізингових платежів до та після реалізації інвестиційного проекту в розрахунку на рік, грн; А₀ — річна сума амортизаційних відрахувань, що входить у собівартість продукції, до реалізації інвестиційного проекту, грн; ЛП — річна сума лізингових платежів, грн.