2.2. Цілі і принципи управління якістю продукції

Починаючи з 1980-х рр., у діяльності організацій починають виділяти окремі функціональні напрямки. Розширюється перелік об'єктів менеджменту - маркетинг, інновації, персонал і т. д. У структурі загального менеджменту з'являються самостійні дисципліни - фінансовий менеджмент, управління маркетингом і т.д., в один ряд з якими можна поставити і управління якістю. Менеджмент спрямований на досягнення поставлених цілей (такий підхід отримав назву «управління за допомогою цілей», або МВО) і базується на побудові та подальшої реалізації структурованої системи цілей (дерева цілей). З іншого боку, загальний менеджмент визначив в якості основної мети постійне вдосконалення якості. Цей підхід отримав назву «управління за допомогою якості» (МВС)).

Таким чином, сьогодні в наявності процес «зрощування» загального менеджменту та управління якістю.

До десяти складових підвищення якості відносять:

1. Формування усвідомлення потреби в якісній роботі і створення можливостей для поліпшення якості.

2. Встановлення цілей для постійного удосконалення діяльності.

3. Створення організації, здатної ефективно працювати над досягненням цілей, сформувавши команди і вибравши координаторів.

4. Надання можливості навчання всім співробітникам організації.

5. Виконання проектів для вирішення проблем.

6. Інформування співробітників організації про досягнуті успіхи.

7. Вираз визнання співробітникам, які зробили найбільший внесок у поліпшення якості.

8. Інформування про результати.

9. Реєстрація досягнень.

10. Впровадження і закріплення досягнень, яких вдалося домогтися за рік в системи і процеси, які постійно функціонують в організації.

2.3. Системний підхід до управління якістю

Модель Загального контролю якості (Total Quality Control) була запропонована Армандом Фейгенбаум на початку 50х років.

Під Загальним контролем якості Фейгенбаум розумів таку систему, яка дозволяла вирішувати проблему якості продукції та її ціни залежно від вигоди споживачів, виробників і дистриб'юторів. Фейгенбаум запропонував розглядати якість не як кінцевий результат виробництва виробу, а на кожному етапі його створення.

Відповідно до даної концепції, модель Загального контролю якості виглядала наступним чином:

1. Розробка якості.

2. Підтримка якості.

3. Вдосконалення якості.

21

Загальне управління якістю, системність якості – це принципово новий підхід до управління будь-якою організацією, націлений на якість, заснований на участі всіх її членів (персоналу у всіх підрозділах і на всіх рівнях організаційної структури) і спрямований на досягнення довгострокового успіху за допомогою задоволення вимог споживача і вигоди як для співробітників організації, так і для суспільства в цілому.

Основні системи управлінні якістю: японські та європейські моделі.

У Японії була створена система управління якістю, в якій загальний контроль якості являє собою єдиний процес забезпечення якості повсюдно на підприємствах. Цей процес здійснюється всім персоналом від президента до простих працівників. Основні підходи до управління якістю в японських моделях зводяться до наступних моментів:

1. Дізнатися запити споживачів.

2. Дізнатися, що будуть купувати споживачі.

3. Визначити витрати, необхідні для досягнення якості.

4. Попередити можливі дефекти і претензії.

5. Передбачити коригуючий вплив.

6. Виключити необхідність перевірки.

У 1967 р на 7-му Симпозіумі з управління якістю були названі 6 особливостей японської моделі управління якістю. До них належать:

1. Участь усіх ланок в управлінні якістю.

2. Підготовка кадрів і навчання методам якості.

3. Діяльність гуртків якості.

4. Інспектування діяльності з управління.

5. Використання статистичних методів.

6. Загальнонаціональні програми з управління якістю.

У Японії були розроблені та застосовані свої інструменти управління якістю. Сьогодні всім добре відомі ці «сім інструментів»:

1. Залучення до процесу забезпечення якості кожного співробітника фірми.

2. Використання статистичних методів контролю над якістю.

3. Створення системи мотивації.

4. Заохочення навчання, підвищення кваліфікації.

5. Організація гуртків якості, які підтримують нижчий ієрархічний щабель управління.

6. Створення команд (тимчасових колективів) з фахівців, зацікавлених у вирішенні конкретної проблеми.

7. Перетворення проблеми забезпечення якості в загальнонаціональну задачу.

Методика, запропонована Європейським фондом управління якістю (European Foundation for Quality Management), пропонує структуроване бачення безлічі критеріїв управління якістю, які можуть ефективно застосовуватися для вдосконалення діяльності будь-якої компанії чи її підрозділу.

22

Методика ЕFQМ використовується при проведенні конкурсу на присудження Європейської Премії Якості та переслідує наступні цілі:

• задоволення потреб клієнтів;

• задоволення інтересів персоналу;

• вплив на суспільство.

Однією з основних завдань ЕFQМ є сприяння компаніям у вдосконаленні їх діяльності.

Модель EFQM базується на наступних положеннях:

• у центрі уваги – клієнт;

• співпраця з постачальниками;

• підвищення кваліфікації та участі персоналу;

• процеси і факти;

• безперервне вдосконалення та новаторство;

• Керівництво та послідовність у досягненні цілей;

• взаємна відповідальність;

• розподіл результатів.

Порядок перерахування основних положень не має істотного значення. Список основних положень також не слід вважати остаточним, він може змінюватися в міру розвитку і вдосконалення діяльності компанії.

Безліч критеріїв ЕFQМ можна розбити на дві групи:

1. Зроблені зусилля.

2. Результати.

Існує спеціальна таблиця, де кожен критерій виражений у відсотковому вазі від всіх критеріїв. Ці процентні ваги використовуються при проведенні конкурсу на присудження Європейської Премії Якості.