Тема 2. Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки) та на початку ввв

Лекція 2 Адвокатура в Україні у дореволюційний період (1864—1917 роки) та на початку ВВВ

1. Адвокатура у Київській Русі.

2. Українська адвокатура за часи козаччини. Литовські Статути.

3. Адвокатура України за часів Гетьманщини.

4. Українська адвокатура за часів Російської імперії.

5. Українська адвокатура на західноукраїнських землях до 1939 р.

1. Адвокатура у Київській Русі

Становлення і розвиток інституту адвокатури в Україні проходили під впливом загальних світових тенденцій роз­витку кримінально-процесуального права. У Київській Русі (IX—XIII ст.) роль захисників у судах виконували рід­ні і приятелі сторін, "послухи" (свідки порядного життя обвинуваченого), "видоки" (свідки вчиненого стороною або спірного факту). У цей період, коли українське судочин­ство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, ро­бота захисника у судах мала характер громадського, това­риського, а не професійного знання. Роль захисника поля­гала виключно в моральній підтримці своєї сторони.

Для судочинства Київської Русі основним видом спри­яння сторонам у процесі була самодопомога сусідських громад ("свод", "гонение следа"). Як зазначає М.О. Чельцов-Бебутов, змагальна (обвинувальна) форма боротьби сто­рін виросла з тих методів вирішення конфліктів, що існу­вали ще в епоху родоплемінних відносин. "Суперники" (чи "сутяжники") інколи силою вирішували свої суперечки, сторонами були цілі родові групи. Природною видозміною цієї форми вирішення конфліктів -— уже за участю органів громадської влади — була активна допомога родичів "сутяжников" та їх "суседей", "миру", оскільки родові грома­ди перетворювалися в сусідські громади. Підставою для допуску в кримінальне судочинство осіб, які сприяли сто­ронам, були родинні відносини та здатність дати показан­ня з приводу обставин справи або про особу, яка виступала однією зі сторін. Знання права у судочинстві Київської Русі ще не відігравало істотної ролі.

2. Українська адвокатура за часів Козаччини. Литовські статути.

У період польсько-литовської доби (XIV—XVI ст.) в Украї­ні формувалася професійна адвокатура. Тут виник новий тип захисника — "прокуратор", або "речник". Така поява була зумовлена запровадженням магдебурзького права, а в подальшому — прийняттям Литовського статуту, який діяв на українських землях в усіх своїх трьох редакціях (1529, 1566 та 1 588 рр.) але до 1842 р.

Стаття 10 Першого Литовського статуту передбачала об­меження для іноземців виступати як прокуратор (адвокат) у суді. Третій Литовський статут у розділі IV встановив, що захисником могла бути кожна вільна людина (навіть не шляхтич), за винятком духовних осіб та судового персона­лу замкових і земських судів у своїх округах. Прокуратор повинен був подати судді засвідчений письмовий документ на право представляти інтереси сторони. Якщо ця сторона була присутня в суді, то вона лише усно це підтверджува­ла. Був передбачений спеціальний урядовий захисник для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли самі себе захища­ти. Передбачались і досить гострі санкції за порушення за­хисником адвокатської етики — від позбавлення права займатися адвокатською діяльністю до смертної кари". Артикул 61 визначав співвідношення повноважень адвока­та й особи, яку він представляв.