Орієнтована розповідь про джмеля.

„Джмелі - дуже гарні комахи. В їхньому пухнастому вбранні приємно поєднується білий, жовтий та чорний кольори. До квітів вони прилітають по нектар та пилок, який їдять самі і яким годують своїх діток-личинок. Навесні до квіток прилітають мами самиці, бо лише вони перезимували в нірках, а всі інші джмелі загинули восени. Тому до цих комах треба ставитись дуже дбайливо. Нап'ється джмелиха квіткового соку, відкладе яйця, і з них виведуться молоді джмелі. За літо джмелина родина стає численною, і всі її члени невтомно трудяться. Перелітаючи з квітки на квітку, джмелі на своїх волохатих шубках переносить пилок. А це рослинам дуже потрібно: вони краще запилюватимуться, й більше буде насіння. А отже, буде більше квітів. Якщо ви побачите джмеля, помилуйтесь ним і не заважайте робити йому свою корисну справу».

Щоб зібрати нектар для однієї ложки меду, бджола повинна зробити 2000 вильотів. За день вона робить приблизно 10.

Отож, аби почастувати нас однією ложкою запашних ласощів, 200 бджіл повинні трудитися повний робочий день.

Щоб зібрати нектар для 100 г меду, бджола має облітати майже 1 мільйон квіток, принести у вулик близько 15 тисяч „нош" нектару, пролетіти при цьому 36-46 тисяч кілометрів, що значно перевищує окружність земної кулі по екватору.

ДЖМЕЛІ- великі комахи. У джмеля чорне тільце з руденьким пухнастим комірцем, волохате черевце і яскраво-жовтий пилок на задніх лапках (на лапках у джмеля, так само як і у бджілки, є спеціальні пристосування - кошички для збирання пилку). Серйозний, неповороткий, він діловито облітає квітку за квіткою у пошуках нектару і пилку. Гуде джміль басовито. Цей гул чути навіть тоді, коли джміль не рухає крилами. Виявляється, гудіння - це швидке скорочення грудних м'язів джмеля. Рухаючи своїми м'язами, комаха зігрівається. Температура тіла джмеля +40 С , навіть коли на вулиці всього лиш +10 С. Щоб зігріти гніздо, особливо сильно джмелі гудуть 3-4-ій годині ранку - найхолоднішу пору. Така властивість дозволяє джмелям жити там, де холодно, навіть на півночі.

Джмелі - найкращі опилювачі рослин. Деякі рослини можуть запилити тільки вони, наприклад, конюшину, віночок якої густий і великий.

Користь від цих комах дуже велика. Тому джмелі потребують людської уваги і піклування.

Навесні всі джмелі - самочки. Джмелине сімейство існує лише одне літо. Восени і самці, і робочі комахи гинуть.

Гнізда джмелі роблять на землі. Весною самка, яка перезимувала, сідає на землю, заповзає під листя або в нірку і робить там круглі комірки із суміші воску і пилку для майбутнього потомства. У кожну комірку вона кладе невеликий запас їжі, відкладає кілька яєць і комірку запечатує. Поруч будує іншу комірку, ще іншу...

Інколи й під каменем або у розщілині дерева влаштовує джмелиха своє житло, закривши його з усіх боків сухою травою чи мохом, тільки один вхідний отвір залишається.

А тим часом у першій комірці з'являються личинки. Матері-джмелисі треба прогодувати своє велике сімейство. Тому й метушиться вона цілий день, літаючи з квітки на квітку, збираючи пилок і нектар. І горе, коли джмелиха загине. Тоді загине вся джмелина сім'я!

Ось чому так необхідно оберігати навесні джмелих!

Міфи і легенди для педагогів та дітей.

"Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння,

солодше від меду воно моїм устам!"

(Пс.118:103).

З бджолами було із старовини зв'язана величезна кількість міфів і легенд. Так, на думку стародавніх єгиптян, душа померлого покидала людину у вигляді бджоли. Стародавні греки були впевненні, що боги на Олімпі куштують «солодкий нектар», що їх владику Зевса в дитинстві вигодовували медом Мелісса, дочка крітського царя Меліссия, а богиню Артеміду, покровительку тварин і полювання, часто зображали бджілкою. На деяких якнайдавніших монетах миру, які були зроблені в Стародавній Греції, була зображена бджілка. Старогрецькі легенди стверджували, що розводити бджіл навчив людей Арістей, син бога Аполлона і німфи Кирени. Насправді все було таким чином. Відомо, що в стародавні часи в Палестині процвітало бджільництво, причому безліч бджолиних роїв мешкала на скелях: у жаркі дні мед, що витопився із стільників (воскових споруд бджіл з шестигранних осередків), стікав по каменях вниз, і тому ці місця отримали поетичну назву «земля, де течуть молоко і мед». Згідно з палеонтологічними даними, бджоли мешкали на Землі вже 30 мільйонів років — їх останки, що окам'яніли, знайдені в пластах третинного періоду. Людина ж існує лише 2 мільйони років, а Homo Sapiens і того менше — лічені десятки тисяч років. Про те, що бджолині гнізда - цінна здобич, люди знали вже в кам'яному столітті. Тому вони старанно полювали за ними, щоб добути мед і віск, хоча це було справою небезпечним і важким. Бджоли могли пожалити складальників до смерті, коли вони з міжгір'їв скель або дупел високих дерев вирізували соти з воском і медом. Те, що в давнину наші предки збирали мед, підтверджують стародавні наскальні малюнки. У Іспанії, наприклад, є Павукова печера. На її стіні зображена людина, що виймає соти з бджолиного гнізда. Цей малюнок був намальований приблизно за 7 тис. років до н. е. Важко сказати, коли стародавні люди перейшли від збирача меду до бджільництва, але археологічні дані підтверджують, що 6 тисяч років назад в Єгипті розводили домашніх бджіл. Особливо медоносні райони знаходилися у верхній течії Нілу. Єгиптяни перевозили туди вулики - корзини з соломи або очерету, а то і керамічні судини - на великих плетучих плотах, щоб через якийсь час повернутися додому з багатим збором меду. У Давньому Єгипеті мед цінували високо: всі єгипетські фараони носили титул «Повелитель бджіл». Символічне зображення цієї комахи за життя фараона прикрашало царську емблему, а після смерті — його гробницю. У Стародавній Греції бджолярі вперше навчилися вставляти у вулики перегородки і з їх допомогою вилучати надмірні запаси меду. Великий Гомер оспівав мед і його чудові лікувальні і харчові властивості. Одна з його героїнь чудовим напоєм кикеоном (велику частину його, звичайно, складав мед) лікувала безсоння і надихала воїнів на подвиги. Філософ Аристотель (IV рр. до н. е.) поклав початок науковому бджільництву, а основоположник античної медицини Гіппократ описав лікувальні властивості меду. Одна з легенд розповідає, що на могилі Гіппократа поселився рій бджіл, які виготовляли особливий мед, що зціляє від безлічі хвороб.

Французький імператор Наполеон Бонапарт зробив бджолу своїм гербом, пояснюючи це її працелюбністю. Аналогічний символ використовувала українська партія «Реформи і порядок».

Мед згадується в Біблії, зокрема в книзі Псалмів. Цар Давид описує своє відношення до Слова Божого: "Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!" (Пс.118:103). Користь від смакових та цілющих якостей меду, для тіла людини, незаперечне. Однак, Давид стверджує, що Слово Боже "солодше", тобто краще "від меду"! Тому що, Слово Боже приносить користь для душі.[ред.]

У сказаннях багатьох стародавніх народів бджола представлена божественним створінням, подарунком богів. Вважалося, що людині з неба велено берегти цю комаху. Найдавнішим свідоцтвом правової охорони бджільництва є положення хеттських законів, виданих Хаммурапі близько 1800 р. до н.е. За законами Драконта (Стародавня Греція ) було заборонено розміщувати пасіки ближче ніж на 92 м від сусідніх. Солон, змінивши Драконта, видав положення, за яким ця відстань збільшувалась до 275 м.

Відомий Кодекс цивільного права, виданий Наполеоном, містив низку статей, пов’язаних з бджільництвом. Відмічалося, що у дикому стані бджоли не належать нікому, а, відповідно, мед і віск стають власністю першого, хто ними заволодіє. Дуже суворими були закони про охорону бджільництва у Німеччині. Вони охороняли бджіл навіть від їх власників. “Хто із злим наміром забереться до чужої пасіки або таємно обікраде її, той без всякого жалю карається шибеницею”. Велике значення бджоли мали і в житті стародавніх слов’ян. Особливо високого розвитку в період феодалізму отримало бортництво. Бортю у Київській Русі називалося природне, а потім штучне дупло, а ділянки лісу, де жили бджоли, — “бортевими ухожиями”. Перші письмові джерела про побут та господарювання слов’ян належать арабам, які з’явилися у нас набагато раніше за греків. Про важливість бортництва в економіці всієї держави говорить той факт, що ще у XII столітті існував спеціальний медовий податок, який брали лише медом і який ні в якому разі не можна було замінювати на гроші чи інші продукти. Мед був важливим джерелом надходження іноземних товарів країни: купці довозили його до Греції, Єгипту.