Протокол оцінки зміни
Якщо 20 або менше проб ряду інкрементів, як у випадку з маленькими партіями, всі проби повинні аналізуватись індивідуально та рішення щодо позначення має бути прийняте.
Якщо більше ніж 20 проб ряду інкрементів, 20 проб повинні хаотично відібрані та індивідуально проаналізовані на наявність ГМО. Аналітичні результати з цих 20 проб будуть використані для оцінки проценту ГМО в партії та взаємодіючою зміни, які відображаються як Стандартне відхилення (СВ). Якщо ця взаємодіючу зміна в аналізі 20 проб допустима, ніякового додаткового аналізу залишеного ряду інкрементів не потрібно. Якщо, навпаки, рівень взаємодіючою зміни недопустимий, потрібно провести додатковий аналіз залишеного ряду інкрементів.
Кількість додаткових проб для аналізу має бути визначена в індивідуальному порядку, в залежності від рівня зміни, оціненої з 20 первинних проб.
Послідовний аналітичний процес необхідно зупинити, коли одне чи обидва з цих тверджень мають місце:
- оцінена партія на зміст ГМО (мається на увазі зміст ГМО з проб проаналізованого ряду інкрементів) вище або нижче встановленої межі (+- 50% її оцінки),
- взаємодіюча зміна з партії, яка оцінюється на зміст ГМО досягає допустимого рівня (+- 50% середнього аналітичного результату).
Коли всі проби проаналізовані, рішення щодо позначення має бути прийняте.
Відбір проб розфасованої з харчами та харчовими продуктами повинен виконуватись відповідно до методів в ISO 2859.
Методи перевірки на наявність гмо
Як правило, перевірка на наявність ГМО проводиться за допомогою базового методу полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). ПЛР передбачає три основних дії:
Штучний синтез невеликих ділянок ДНК, праймерів, які комплементарні до вбудованого в організм гену, здатні його хімічно розпізнати і специфічно з ним зв'язатись.
Коли праймери знаходять цільову послідовність, запускається швидка ланцюгова реакція синтезу вбудованої ділянки ДНК. Таким чином, вбудована цільова молекула ДНК копіюється мільони разів (ампліфікується).
Ампліфікований продукт можна детектувати (візуалізувати) за допомогою різних приладів. Якщо продукт детектується, то це свідчить, що в пробі наявна ДНК генно-модифікованого організму.
Кількісне визначення на наявність ГМО: точну кількість ГМО в продукті визначити неможливо. Довгий час визначення на наявність ГМО було переважно якісна: можна було визначити, чи продукт містить ГМО чи ні. Відносно недавно розроблено методи кількісного визначення — ПЛР в режимі реального часу, коли детектований продукт маркується флуоресцентним барвником і інтенсивність випромінення порівнюється з відкаліброваними стандартами. Втім, навіть найкращі прилади все ще демонструють серйозну похибку.
Кількісне визначення на наявність можливе тільки тоді, коли з продукту можна виділити достатньо ДНК. Якщо виникають труднощі з виділенням ДНК, яка доволі нестабільна, руйнується і втрачається в процесі обробки продукту (очищення і рафінування олії або лецитину, термічна і хімічна обробка, тиск), то кількісне визначення неможливе. Методи виділення ДНК різняться від однієї лабораторії до іншої, тому показники кількісного визначення можуть також різнитись, навіть якщо аналізувався один і той самий продукт.
Незалежно від того, якісне чи кількісне визначення застосовується для аналізу харчових продуктів на вміст ГМО, недоліком методу є велика кількість фальш-позитивних та фальш-негативних результатів. Найточніші результати можна отримати при аналізі необробленої рослинної сировини.
Для якісного визначення вмісту ГМО іноді використовують також стандартизовані тестові чіп-системи. Методи виділення ДНК різняться від однієї лабораторії до іншої, тому показники кількісної детекції можуть також різнитись, навіть якщо аналізувався один і той самий продукт, в основі яких лежить принцип комплементарної гібридизації ДНК з міткою, нанесеною на чіп. Лімітуючим фактором цього методу є також ефективне виділення ДНК. Крім того, подібні тестові системи не охоплюють всього різноманіття ГМО і складні для розбудови.
Список використаної літератури
Чемерис А. У. Нова стара ДНК. Уфа. 2005.
І. У. Єрмакова. Генетично модифіковані організми. Боротьба світів. Біліальви, 2010.
Маниатис Т. Методи генетичної інженерії. М. 2001.
Донченко Л.У., Надикта У.Д., Безпека харчова продукція. М.:Пищепромиздат. 2001. З. 528.
Шевелуха В.С., Калашнікова Е.А.,Дегтярев С.В. Сільськогосподарська біотехнологія. М.: Вищу школу, 1998. З. 416.
Энгдаль Вільям Ф. Семена руйнації. Таємна подоплека генетичних маніпуляцій.
Инге-Вечтомов С.Г. Генетика з засадами селекції. М., Вищу школу. 1989.
ЛутоваЛ.А. Генетична інженерія рослин: звершення і надії. Соросівський освітній журнал. 2000, Т. 6, № 10, З. 10–17.
Сингер М., Берг П. Гени й геноми. М., Світ. 1998.